В умовах національно-державного відродження України значною мірою зростає інтерес суспільства до свого історичного минулого. Особливого значення набуває дослідження історії рідного краю. Один з важливих напрямків історико-краєзнавчих досліджень на сучасному етапі полягає в узагальненні нагромадженого цією галуззю історичної науки досвіду й критичному засвоєнні доробку вчених минулого. Цінний досвід краєзнавчої роботи, що слугував базою фундаментальних історичних досліджень, було нагромаджено у 20-х — на початку 30-х рр. місцевими науковими товариствами. Головну роль у розвитку історико-краєзнавчих досліджень в регіоні відіграло Чернігівське наукове товариство, створене у 1920 р. ініціативною групою у складі В. Зубка, І. Карповича, В. Коновала, І. Кошового, Б. Луговського, С. Устименка та Г. Холодного. Спочатку воно мало статус філії Українського наукового товариства у Києві. А з 1925 р. почало діяти в системі Всеукраїнської академії наук (ВУАН), яка затвердила в жовтні того ж таки року його статут. 1924 р. було відкрито філіал товариства у Сновську (нині м. Щорс). Керівництво діяльністю товариства здійснювала постійна Рада з 6 осіб, першим головою якої було обрано викладача Чернігівського інституту народної освіти Г. Холодного, а секретарем — В. Зубка. До складу постійної Ради входили також відомі краєзнавці В. Шугаєвський, М. Шматько, Д. Заушкевич та представник губернського відділу народної освіти Т. Голик. З 1921 по 1929 рр. кількість членів товариства, яке за мету своєї діяльності вважало "розробку й популяризацію різних галузей наукових знань, особливо по вивченню природи, історії та етнографії Чернігівщини", зросла з 31 до 76 осіб. Найактивніше працювали історико-філологічна (з 1929 р. — історико-краєзнавча), етнографічна та бібліографічна секції товариства. Чернігівське наукове товариство за короткий час спромоглося визначити основні напрямки історичних досліджень широкого діапазону і розгорнути діяльність по реалізації цілого ряду наукових програм. Значне місце в історико-краєзнавчій роботі посідали археологічні та архітектурно-археологічні студії. Так, члени Чернігівського наукового товариства влітку 1923 р. брали участь в дослідженні видатної пам'ятки XI ст. Спасо-Преображенського собору в Чернігові, яке здійснювала група науковців на чолі з М. Макаренком та І. Моргилевським, а дещо пізніше — в охоронних археологічних роботах, якими керував у межах міста С. Баран-Бутович. У безпосередньому контакті з Всеукраїнською академією наук тривало збирання фольклорно-етнографічного матеріалу. Члени етнографічної секції Чернігівського наукового товариства на чолі з Б. Луговським збирали місцевий фольклор, досліджували пам'ятки декоративно-ужиткового мистецтва й народної архітектури. Цікаві результати дало етнографічне вивчення місцевих ярмарків, водяних млинів і сукновалень. Все це сприяло створенню у Чернігові етнографічного музею. Члени бібліографічної секції, заснованої наприкінці 20-х років, займалися складанням покажчиків літератури про Чернігівщину, а також місцевих видань (газет, журналів, альманахів, книг) радянського періоду. 1930 р. приймається рішення про ліквідацію краєзнавчих товариств і створення натомість секцій краєзнавства при заводах, колгоспах, вузах, школах, що значно знизило ефективність краєзнавчої роботи, а через деякий час спричинило згортання краєзнавчого руху в цілому. Ці зміни означали, по суті, відмову від досвіду, нагромадженого історико-краєзнавчими організаціями протягом 20-х рр. Зрештою, це призвело до появи численних "білих плям" в історії України й до її фальсифікації на догоду тоталітарній системі. Важливою причиною занепаду краєзнавчого руху на Чернігівщині у 30-ті рр. були масові репресії. На нашу думку, розгром краєзнавства став своєрідним відлунням відомої "академічної справи" 1920—1931 рр., в результаті якої було безпідставно заарештовано і покарано більшість провідних істориків Росії. Історичне краєзнавство як "гробокопацько-архівне" закликали ліквідувати, заявляючи, що "з історією ми історію не зробимо". Крім того, в Україні репресії проти краєзнавців мали свою специфіку і проводилися під гаслом боротьби проти концепції українського історичного процесу М. Грушевського. Перенесена на широке загальне тло культурно-наукового та суспільного життя, ця "акція боротьби проти буржуазного націоналізму" набула небачених масштабів і зловісних наслідків для розвитку історичного краєзнавства. Отже, репресії проти краєзнавців Чернігівщини були не винятком, а гіркою закономірністю тих жахливих часів і складовою частиною політики сталінського уряду. Першого удару було завдано під час фабрикації справи "Спілки визволення України". Оскільки центром "СВУ" вважалася ВУАН на чолі з її віце-президентом академіком С. Єфремовим, то ядром Чернігівської філії "СВУ" було проголошене наукове товариство, яке "підтримувало тісні зв'язки з історичною секцією ВУАН і в мініатюрі ставило ті ж наукові цілі, що і Всеукраїнська академія наук з краєзнавчим ухилом". Ось чому наприкінці 1929 р. були притягнуті до відповідальності як активісти Чернігівської філії "СВУ" і виключені з наукового товариства близько 10 провідних краєзнавців. У 1931 р. з великими труднощами і в урізаному вигляді вдалося-таки видати перший і єдиний том "Записок Чернігівського наукового товариства". Саме ж товариство, знекровлене репресіями, буквально вмирало на очах. Правоохоронним органам не треба було докладати багато зусиль, щоб довершити його розгром. Невдовзі з'явився документ настільки бездоказовий і брутальний, що не потребує жодних коментарів: "Мета та ідеологія Чернігівського наукового товариства цілком і повністю відповідає меті та ідеології націоналістів, білогвардійців, фашистів... Весь час на чолі товариства були буржуазно-націоналістичні, класово-ворожі елементи, як Холодний, Заушкевич, Верзілов, Кошарнівський. Членами товариства були такі особи, як Федоренко, Ницай і т. д. (націоналісти), Дубровський (фашист) і т. д... Товариство відкрито визнає, що програма Грушевських є їхньою програмою, що воно продовжує справу Єфремових, Слабченко... і працює на справу Соборної України..., під прапором якої всі націоналісти, білогвардійці, фашисти, шпигуни проводять свою шкідницьку діяльність у боротьбі проти Радвлади". Після таких звинувачень майже всі краєзнавці, які ще залишалися на волі, опинилися за ґратами, значна частина їхніх наукових праць потрапила до індексу заборонених видань, а товариство перестало існувати.
Володимир Ткаченко
Марина Ігнатенко
|
