Церковна благодійність на території Північного Лівобережжя у другій половині XIX - на початку XX століть

Сучасний дослідник історії доброчинності в Україні О.М. Донік зазначає: "Благодійність - це діяльність, завдяки якій громадські та приватні ресурси добровільно: прямовуються їхніми власниками для допомоги окремим соціально незахищеним групам людей, вирішення суспільних проблем, а також поліпшення умов громадського життя". Така підтримка зазвичай надається не тільки біднякам, які живуть у злиднях, а й учням, студентам, громадським активістам та некомерційним і неполітичним організаціям, котрі відчувають нестачу коштів для вирішення індивідуальних, професійних, культурних та суспільних завдань.
Доброчинність у XIX - на початку XX ст. перетворилась на один з видів громадської діяльності. Церква за допомогою приватних осіб та громадських організацій фінансувала і контролювала ті соціальні програми, на які не вистачало коштів у держави. У свою чергу, держава через Святійший Синод могла контролювати фінансові потоки церкви.
Часописи "Черниговские епархиальные известия" та "Вера и жизнь" у значній частині своїх публікацій висвітлюють церковну благодійність на території Північного Лівобережжя у другій половині XIX - на початку XX ст. Зокрема, на сторінках офіційної частини "Черниговских епархиальных известий" регулярно друкувалися відомості про пожертви, які надходили до церков і монастирів Чернігівської єпархії від окремих осіб і цілих громад. Зазвичай вони призначалися на будівництво, оздоблення та ремонт храмів, а також на потреби духовних навчальних закладів - Чернігівської духовної семінарії, Чернігівського єпархіального жіночого училища, Чернігівського, Новгород-Сіверського та Стародубського духовних училищ, церковноприходських шкіл. Пожертвування здійснювалися грошима і речами - іконами, богослужбовими книгами, одягом для служителів культу, церковним начинням. Доброчинні внески, як правило, надходили до тих місцевостей, де благодійник народився, мешкав чи володів маєтностями. Пожертви збирали священики та благочинні церковних округів, причому керівництво Чернігівської єпархії офіційно, через оголошення у часописах, закликало населення жертвувати кошти, наприклад: на ремонт Чернігівського Свято-Троїцького монастиря, будівництво церкви та школи у с. Старосілля Остерського повіту. Опубліковані у "Черниговских епархиальных известиях" відомості свідчать, що загальна сума пожертв, які надійшли до церков та монастирів Чернігівської єпархії у 1865 р., сягала 54322 крб.
Благодійники за свої пожертви отримували від держави та церкви відповідні заохочення - подяки або благословіння єпархіального керівництва і Святійшого Синоду (що підтверджували спеціальні іменні грамоти), ордени та медалі. До речі, згідно з ухвалою Державної ради Російської імперії "особы всех сословий, кроме податного, за создание училища на 20 человек и содержание его на протяжении 7 лет, награждаются орденом св. Анны 3-й степени". Так, єпископ Чернігівський та Ніжинський Антоній у 1911р. благословив дружину козака с. Алтинівка Кролевецького повіту Ірину Білодід за пожертву до Преображенської церкви цього села кіота на ікону Богородиці вартістю 70 крб.7 Олександр II у 1869 р. нагородив надвірного радника М. Уманця орденом св. Анни 2-го ступеня за те, що він побудував своїм коштом церкву в м. Новозибкові. У наказі Святійшого Синоду від 14 вересня 1873 р. єпископу Чернігівському та Ніжинському Серапіону йшлося про подання кандидатур до благословення, передусім осіб, які пожертвували понад 100 крб.9 Активною благодійною діяльністю займався Капітул російських орденів. Кавалери ордена св. Анни 1-го та 3-го ступенів мали опікуватися лікарнями, а над богадільнями шефствували кавалери ордена св. Анни 2-го ступеня. Нагороджений орденом або медаллю вносив певну суму в так званий інвалідний капітал, наприклад: кавалери орденів Андрія Первозваного або Олександра Невського з діамантами - 600 крб., нагороджені медалями - від 7,5 до 150 крб.
У 1823 р. в Чернігівській єпархії було засноване Чернігівське духовне попечительство про бідних духовного звання, фінансову основу діяльності якого складали пожертви служителів культу. Ця установа допомагала церковнослужителям та членам їхніх родин, що опинились у скрутному матеріальному становищі.
Новий етап у розвитку церковної благодійності почався зі створення у серпні 1864 р. церковних парафіяльних попечительств "для благотворительных действий в пределах прихода... Ближайшим источником денежных и вообще материальных средств для приходских попечительств полагаются добровольные пожертвования от прихожан и от посторонних". Вони, передусім, будували і утримували церковнопарафіяльні школи та будинки для священиків. Головами попечительств на Чернігівщині обиралися переважно місцеві можновладці, зокрема - князь М.М. Кейкуатов, генерал Л.О. Милорадович, дійсний статський радник М.І. Миклашевський, дійсний таємний радник І.М. Дурново, таємний радник Г.П. Галаган, граф І.К. Шуленбург та ін. Діяльність церковних попечительств докладно відображена на сторінках часописів "Черниговские епархиальные известия" та "Вера и жизнь".
У жовтні 1876 р. у Чернігові почав свою діяльність Чернігівський єпархіальний комі¬тет Православного місіонерського товариства, який збирав пожертви для розповсюдження християнства серед мусульман та язичників. У лютому 1884 р. у Ніжині відбулося відкриття Братства "Божией Матери всех скорбящих радости", основною метою діяльності якого була допомога найбіднішим мешканцям міста. У вересні 1888 р. в Чернігові засноване Братство св. Михайла, князя Чернігівського, яке існувало значною мірою за рахунок пожертв місцевої людності. Благодійною діяльністю займалося створене у травні 1890 р. у Новгороді-Сіверському Братство св. Димитрія, митрополита Ростовського.
Значні грошові та матеріальні пожертви надходили до церковних навчальних закладів Чернігова. Так, у грудні 1863 р. архієпископ Філарет пожертвував 500 крб. на будівництво нового навчального корпусу Чернігівської духовної семінарії і 500 крб. на заснування Чернігівського єпархіального жіночого училища. Наступники архієпископа Філарета пожертвували до семінарії його бібліотеку - 2000 томів. До бібліотеки цього ж навчального закладу I.A. Лизогуб передав унікальну Біблію, видану в 1581 р. у м. Острог. Статський радник Г.Т. Мизько надав Чернігівській духовній семінарії 15 тис. крб. на виховання сиріт, а статський радник К.К. Корицький - 3000 крб., на відсотки від яких мав виховуватись один сирота духовного звання. Дочка генерала М.В. Гундіус була попечителькою Чернігівського єпархіального жіночого училища. Поміщиця Є.В. Васильчикова за свої кошти відкрила і утримувала жіноче училище св. Варвари при Варваринській церкві в Чернігові.
Мешканці єпархії сприяли розвитку освіти у сільській місцевості, допомагаючи становленню церковнопарафіяльних шкіл. Так, поміщик М. Рігельман заснував школу в с. Андріївка Чернігівського повіту. В.В. Тарновський у с. Качанівці Борзенського повіту побудував будинок для церковноприходської школи і як її попечитель виділяв кошти на утримання вчителя. М. Кочубей створив у с. Кинашівка Борзенського повіту початкову народну жіночу школу. Л.О. Милорадович пожертвував для створення двокласної іерковнопарафіяльної школи 2 десятини землі у містечку Нові Боровичі Городнянського
Значні кошти благодійники надавали на будівництво, оздоблення та ремонт соборів, іерков та монастирів єпархії. Так, Цапеницькі пожертвували близько 30 тис. крб. на зоївництво храму Воскресіння Христового у Новгороді-Сіверському. 17 вересня 1904 р. вібулося освячення нового храму на честь св. Миколи у с. Вороньки Козелецького ювіту, побудованого О.С. Рахмановою та її сином М.М. Кочубеєм, які витратили на його спорудження понад 80 тисяч крб. Значні пожертви робили представники родини Терещенків. На будівництво Трьох-Анастасіївського храму в Глухові надали понад 400 тис. крб. на його утримання. У 35 тис. крб. їм обійшлося виготовлення срібної раки хія мощів св. Феодосія Углицького.
Керівництво єпархії сприяло також збиранню коштів на потреби армії під час військових конфліктів. Так, за російсько-турецької війни 1877-1878 рр. єпископ Чернігівський та Ніжинський Серапіон у своєму зверненні до церков, монастирів, духівництва та населення єпархії, оприлюдненому на сторінках часопису "Черниговские епархиальные известия"
У травні 1877 р., закликав допомогти армії благодійними внесками. У 1877 р. мешканці Чернігівської губернії зібрали 52508 крб. на потреби війська. У 1904-1905 рр. керівництво Чернігівської єпархії всіляко заохочувало пожертви на користь хворих і поранених у эзешсько-японськш війні: в 1905 р. при Ніжинському Введенському жіночому монастирі був відкритий притулок для доньок солдатів, які померли від ран та хвороб. Під час першої світової війни, у жовтні 1914 р., на кошти духівництва єпархії у Лялицькому палаці створили лазарет для хворих та поранених воїнів.
Таким чином, матеріали часописів "Черниговские епархиальные известия" та "Вера и жизнь" дозволяють досить повно схарактеризувати розвиток церковної благодійності на території Північного Лівобережжя у другій половині XIX - на початку XX ст.