В цьому випадку зелений туризм не тому зелений, що в нього такий колір, а тому що про нього мало написано в плані обліку. Відповідно, і стаття наша про порядок ведення обліку в галузі зеленого туризму буде зелена.
Про зелений (екологічний) та сільський туризм говорять багато, покладаючи на нього надію щодо вирішення проблеми зайнятості, як правило, сільського населення. Проте однозначного визначення на рівні закону чи іншого нормативного акту цього терміну немає. А тому така невизначеність дозволяє державним мужам говорити, що зелений (сільський) туризм у нас є, але невизначеність з оподаткуванням заганяє народ в тінь. І якщо такі послуги і надаються, то, зазвичай, неофіційно. Дійсно. Зелений туризм у нас є. Проте існує він не у тій формі, яка б хотілася. Тому через призму профільного закону і поміркуємо на цю тему, щоб знати, про що ж мова.

Зелений та сільський туризм у туроператорів

Статтею 4 Закону про туризм визначено, що залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їхніх цілей, об’єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак поряд з такими видами туризму, як дитячий, гірський, пригодницький та інші, існує екологічний (зелений) та сільський туризм. Зазначається також, що розвиток тих чи інших видів туризму регулюється законами і що серед основних пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму є розвиток сільського та екологічного (зеленого) туризму. І більше про екологічний (зелений) та сільський туризм в Законі про туризм немає нічого.
Цікаву інформацію про суть зеленого туризму можна почерпнути на сайті КМ України, де знаходимо таку інформацію:
сільський зелений екотуризм — це специфічний вид туризму. Він передбачає не тільки відпочинок у сільському будинку, але і можливість спостерігати рослинний і тваринний світ, ознайомитися з традиціями певного регіону, відчути взаємозв’язок людини з природою. Зелений туризм — це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами благоустрою, де існують умови для короткочасного відпочинку (від 5–10 годин до 1–2 днів), збору ягід та грибів, відпочинку на пляжах тощо (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=29503).
Звідси можемо зробити такий висновок: зелений і сільський туризм — це господарська діяльність в сфері туристичних послуг, яка включає в себе, як мінімум, надання місця для проживання чи знаходження туриста на лоні природи, як от в лісі, в горах, в селі тощо. Відмінність між сільським і зеленим туризмом полягає в тому, що зелений туризм не прив’язується до знаходження (проживання) туриста в селі. Можна жити в лісі у землянці чи в палатці. Спільними ознаками є можливість надання туристу за його бажанням послуг, які пов’язані з таким проживанням і відпочинком: при зеленому — збір ягід, грибів тощо; при сільському — вивчення побуту, робота на присадибній ділянці тощо. Але у відпочинкових цілях, адже туризм — це в першу чергу відпочинок. При цьому такі послуги можна надавати і дорослим, і молоді; і на території України, і за кордоном.
Тому хоча зелений і сільський туризм визначаються в Законі про туризм як різні види туризму, це все рівно предмет регулювання Закону про туризм, бо має місце створення турпродукту: надання, як мінімум, двох послуг, одна з яких — проживання (розміщення), як зазначалося, на лоні природи. Проблема полягає в іншому, і далі ми її сформулюємо і розглянемо. Статтею 1 Закону про туризм, нагадаємо, визначено, що туристичний продукт — це попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов’язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об’єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо).

Загальні принципи організації обліку

Таким чином, за відсутності спеціального закону щодо зеленого та сільського туризму для цілей організації діяльності з його надання слід виходити із загальних засад здійснення господарської діяльності в галузі туризму, які визначені Законом про туризм, і які цілком для цього придатні.
Так, ми кажемо, що невідомо, що таке зелений туризм. Але нам це за великим рахунком і не потрібно. Доки немає спеціального закону про такі види туризму, то, запропонувавши міському жителю проїзд до села на Косівщині, проживання там, харчування й екскурсію на Говерлу, ми все рівно створюємо туристичний продукт. А назвати його можна як завгодно. Хоч зеленим, хоч молодіжним, хоч дитячим. Тому у звичних нам туроператорів і турагентів проблем з оподаткування й обліку такого роду витрат не може бути.
Наприклад, для туроператорів витрати на організацію перевезення, проживання і культурно-масових заходыв за місцем проживання туриста — це витрати, які формують собівартість турпродукту, а кошти, отримані від туриста, — дохід. Для турагентів вартість сформованого туроператором турпродукту — це не витрати, бо має місце договір доручення. А доходом є винагорода, отримана від туроператора. Питання справляння ПДВ за операціями в галузі туризму регулює ст. 8 Закону про ПДВ і це питання у «ДК» розглядалося не раз, тому на ньому зупинятися не будемо. Більш проблематичними є питання обліку так званих характерних та супутніх туристичних послуг за місцем їх надання, які розглянемо в наступних номерах.

Зелений та сільський туризм в ОСГ

Знову звертаючись до сайту КМ України, знаходимо, що...понад 200 сільських господарів Прикарпаття готові прийняти гостей у своїх садибах. Туристів приваблює зручна система поселення, сучасне обладнання приватних пансіонатів, близькість до природи, співвідношення «ціна – якість послуг», гостинність та домашня атмосфера при організації відпочинку, а окрім того, чудові страви національної кухні... (http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=40547&cat_id=35882)
Вище автор переконував читача, що проблем з оподаткуванням і обліком витрат на створення «зеленого» турпродукту немає. Тим не менше в організації зеленого та сільського туризму вбачається проблема не стільки в оподаткуванні, скільки в можливості зайняття ним особистим селянським господарством (далі — ОСГ).
Якщо звернутися до ГКУ, то читаємо, що під гос­подарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. І уявляє­мо собі ціле Прикарпатське село підприємців. Однак у ст. 1 Закону про ОСГ знаходимо таке:
особисте селянське господарство — це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у т.ч. й у сфері сільського зеленого туризму. Діяльність, пов’язана з веденням ОСГ, не відноситься до підприємницької діяльності.
Тобто якщо міський житель починає створювати турпродукт, то його діяльність підприємницька, а якщо сільський — то ні. Але з такими поправками.
Перша. Дія Закону про ОСГ поширюється на фіз­осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення ОСГ. Відповідно, будь-який сільський землевласник створити ОСГ не може.
Друга. Члени ОСГ належать до категорії зайнятого населення в разі, якщо робота в цьому господарстві для них є основною і розрахунковий місячний дохід на одного члена дорівнює або перевищує розмір мінімальної заробітної плати. Звідси виходить, що робота «на стороні» не дає права називати себе членом ОСГ. Як і у випадку, коли дохід члена ОСГ не дотягує до визначеного рівня.
Тим не менше, якщо далі звернутися до Закону про туризм, то побачимо, що суб’єктами туристичної діяльності є:
туроператори — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг...;
турагенти — юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.
Звідси виходить, що ОСГ, яке не має статусу суб’єкта підприємництва, не може бути ні туроператором, ні турагентом. Йому в процесі створення зеленого чи сільського турпродукту можна відвести роль надання туристам за місцем проживання в селі супутніх чи характерних туристичних послуг. Наприклад, члени ОСГ можуть брати плату за те, що «зелені» туристи у них копатимуть картоплю, коситимуть траву і т.і. Але отримання таких доходів, з огляду на Закон про ОСГ, не є підприємництвом. Тому їх оподаткування має здійснюватися згідно з нормами Закону про доходи. Особливості такого оподаткування також розглянемо в наступному номері.
І наостанку зазначимо, що ВР України в першому читанні розглянуто проект спеціального закону про зелений та сільський туризм. Проте простотою він не вирізняється. Тому, з огляду на критику, доопрацьовувати його будуть ще довго. І зелений та сільський туризм у нас ще довго існуватиме в такому вигляді, як зараз, коли безпосередньому постачальнику характерних турпослуг відводиться не перша роль.