Коментарі щодо проекту Закону України «Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність»
Оприлюднений 24 лютого 2009 року на сайті Міністерством аграрної політики проект закону України «Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність» не відповідає методологічно-правовим вимогам та існуючій практиці сільського туризму України.
Доробка міністерством важливого законопроекту «Про сільський туризм», на жаль, завершилась розробкою нового вузьковідомчого законопроекту, який не може служити фундаментальною законодавчою базою для багатоаспектної діяльності у сфері сільського туризму. Спрощення підходу до проблематики організації відпочинку на селі та механічна заміна поняття «сільський туризм» на «агротуризм» у запропонованому документі йдуть врозріз з міжнародною та національною практикою організаційно-правового забезпечення цієї галузі.
Для вияснення зазначеної вище проблематики наведемо кілька важливих у міжнародній та національній практиці підходів до сільського туризму та агротуризму:
З 70-80-х р.р. ХХ століття Всесвітня Туристична Організація у своїх документах визнає як окремий вид діяльності «сільський туризм». У європейських науково-методичних і практично-ринкових традиціях сільський туризм розглядається як окремий вид туризму у сільських місцевостях, а агротуризм – як складова (форма) сільського туризму. Тобто, сільський туризм розглядають як ширше поняття, яке включає в себе агротуристичну діяльність. Як свідчать статистичні дані кінця 90-х років щодо поїздок європейців у сільську місцевість, то лише 20-25% зі всієї кількості прибулих користувались агротуристичною базою.
Сільський туризм може ефективно розвиватися та функціонувати на таких територіях:
національні парки і специфічні території, що охороняються; села; зони відпочинку і дачні зони; лісовий фонд; природні феномени; монастирі і священні місця; малі міста з характерною архітектурою, побутом, культурою; пам'ятки народної культури під відкритим небом.
Сільський туризм може бути надзвичайно важливим економічним фактором розвитку та стабільності для сільських регіонів, особливо тих де неможливо розвивати сільське господарства або інші види діяльності, наприклад, в гірській місцевості Карпат та Криму.
Практика становлення та нормативного забезпечення сільського туризму в Україні засвідчила підтримку цього поняття на формальному і неформальному рівні. Зокрема, термін «сільський туризм» був включений у закони України «Про туризм», «Про особисте селянське господарство», «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», у Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, ряду Указів Президента Україні та розпоряджень Уряду України. Цей термін є базовим у проекті Закону України «Про сільський туризм» та проекті Національного стандарту
«Послуги туристичні. Туризм сільський. Загальні вимоги».
Протягом останніх 10-15 років десятки тисяч жителів сіл України, які займаються сільськогосподарською діяльністю, зайняті у сфері обслуговування, соціальній сфері села - здійснюють діяльність у сфері сільського туризму, надаючи житлові приміщення, які пристосовані для проживання туристів і належать на правах приватної власності господарю.
Українські громадські організації з сільського туризму (всеукраїнська Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму та Кримський Союз) увійшли у Європейську федерацію з сільського та фермерського туризму.
З 1996 року Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні створюється система сільського туризму, зокрема, вагомий внесок у популяризацію сільського туризму, надання порад та рекомендацій вносить журнал «Туризм сільський зелений», щорічно проводиться всеукраїнська виставка-ярмарок “Українське село запрошує”. З метою поліпшення якості введена добровільні екологічна сертифікація садиб сільського туризму «Зелена садиба» та категоризація «Українська гостинна садиба». Започаткована діяльність Школи сільського зеленого туризму. Підготовлено та видано каталоги, путівники та навчальні посібники. Осередки та відділення всеукраїнської Спілки діють у 19 областях та АР Крим.
На національному і міжнародному туристичних ринках успішно функціонують маркетингові бренди: «сільський зелений туризм» та «запрошуємо в українське село».
Проведені детальні дослідження у західному регіоні (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Волинська, Тернопільська та Хмельницька області), на які припадає близько 60% активно функціонуючих агроосель в Україні засвідчила, що тільки 15-20% з них надають послуги традиційного агротуризму (спостереження за сільськогосподарськими роботами, догляд за домашніми тваринами).
Тісна прив’язка надавачів послуг агротуризму до особистого селянського господарства не охоплює всього кола осіб, які насправді діють у цій сфері. Адже особисті селянські господарства – це лише один із чотирьох видів домогосподарств, які займаються сільськогосподарською діяльністю. Окрім них, до категорії господарств населення, які виробляють сільськогосподарську продукцію, відносяться домогосподарства, що отримали земельну ділянку для будівництва і обслуговування житла, індивідуального садівництва і городництва. За статистичними даними кількість сільських домогосподарств, які мали земельні ділянки, у 2006 р. становила 5356,4 тис., а кількість особистих селянських господарств – 4817,8 тис., тобто на півмільйона менше.
Як показує всебічний аналіз підготовленого законопроекту «Про аграрний туризм та агротуристичну діяльність» його розробники не врахували міжнародних традицій сільського туризму та його реальної практики в Україні. Зокрема, як свідчить європейський досвід нормативно-законодавче та організаційне забезпечення у сільському туризмі регулюється двома державними відомствами – органами управління туристичної галузі та агропромислового сектору. При цьому загальні правила функціонування встановлюються туристичним відомством, а конкретні механізми діяльності – аграрним відомством. Зокрема, автори законопроекту використали термінологію (агротуризм, агротуристичне господарство), що використовується у практиці сільського туризму Польщі, але не проаналізували всебічно механізми правового і організаційного його функціонування у цій країні. У Польщі допуск агроосель на ринок здійснюється туристичним відомством при умові виконання квартиродавцями мінімальних вимог, які встановлені відповідними стандартами. Служби аграрного відомства цієї країни відповідають за питання навчання та консультування власників осель, здійснення кредитної політики. У Польщі, так і в Європейському Союзі в цілому, немає визначених юридичних норм і категорій, які відносяться до агротуристичних послуг. Однак організації, які об’єднують послугодавців, наприклад, Польська федерація сільського туризму «Гостинні господарства», впроваджує власні пакети категоризації та видають господарствам відповідний знак якості у сфері сільського туризму.
У пропонованому законопроекті, на жаль, не передбачено співпрацю з туристичним відомством та суб’єктами туристичної діяльності. Саме ця співпраця є стрижневою у законопроекті «Про сільський туризм», що опирався на два базових закони «Про туризм» і «Про особисте селянське господарство».
Разом з тим відмічаємо, що запропонований законопроект, охоплюючи лише окремий аспект сільського туризму – агротуристичний, може бути важливим доповненням до підготовленого раніше законопроекту «Про сільський туризм».
На нашу думку, об’єднаними зусиллями двох відомств – туристичного і аграрного – за активної участі Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму і Дорадчої служби, вартує підготувати новий варіант законопроекту з назвою «Про сільський туризм і агротуризм», який означив би державну політику щодо сільського туризму в цілому та його перспективної форми – агротуризму.
