Які акти законодавства України визначають особливості сільського зеленого туризму?
Станом на січень 2009 року в Україні не ухвалено спеціального закону про сільський або екологічний (зелений) туризм - на відміну від деяких сусідніх країн, зокрема, Польщі та Угорщини. До розгляду прийнятого за основу - в першому читанні - проекту закону „Про сільський та сільський зелений туризм" (Постанова Верховної Ради № 2179 від 16.11.2004 р.) український парламент надалі не повертався.
У Верховній Раді було зареєстровано законопроекти „Про сільський туризм" № 0920 від 25.06.2006 р. та „Про сільський зелений туризм" № 3467 від 12.04.2007р. Проте, восени 2007 року Верховна Рада України наступного скликання зняла їх з розгляду.
Наразі у Верховній Раді не перебуває на розгляді жодного спеціального законопроекту про сільський зелений туризм. Зареєстровані законопроекти у сфері туризму стосуються виключно туристичних операторів та туристичних агентів.
Закон України „Про туризм" № 324/95 від 15.10.1998 р. є загальним для всіх видів туризму та туристичної діяльності.
У статті 4 закону залежно від категорій туристів, їх цілей, об'єктів відвідування та інших ознак окремо виділяються такі види туризму, як сільський та екологічний (зелений).
Втім, закон не містить чіткого визначення особливостей сільського або екологічного (зеленого) туризму. Треба зазначити, що не вказано такі особливості і в інших законах України, в тому числі у законі „Про особисте селянське господарство".
Чи є сільський зелений туризм видом підприємницької діяльності?
Стаття 5 Закону України „Про туризм" виділяє дві категорії осіб, які можуть провадити діяльність у сфері туризму, в тому числі сільського або екологічного(зеленого).
Першою категорією є фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Вони не здійснюють посередницької діяльності у сфері туристичних та супутніх послуг, тобто продають власні туристичні послуги, і належать до категорії „інших суб'єктів підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг".
Треба зазначити, що екскурсоводи, гіди, провідники та фахівці з подібних питань, повинні одержати спеціальний дозвіл на право здійснення туристичного супроводу.
Друга категорія включає фізичних осіб, які не зареєстровані як підприємці та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.
Отже, туристичні послуги у сфері сільського зеленого туризму не обов'язково належать до підприємницької діяльності.
Крім того, стаття 1 Закону України „Про особисте селянське господарство" прямо визначає використання майна садиби, зокрема, для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, як діяльність, що не є підприємницькою.
Така діяльність може провадитися без створення юридичної особи в рамках особистого селянського господарства індивідуально або з залученням інших членів родини, які спільно проживають. Ці послуги можуть включати також реалізацію надлишків власної сільськогосподарської продукції, що також не потребує реєстрації як підприємця.
У питанні оподаткування членами родини, крім подружжя, його батьків та дітей (в тому числі усиновлених), а також онуків, вважаються й інші особи, вказані в пункті 1.20.4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" №889 від 22.05.2003 р.
Фактично, реєстрація власника садиби як підприємця вимагається лише у випадку, якщо він є власником чи орендарем так званого колективного засобу розміщення, тобто надає десять або більше місць для тимчасового проживання (ночівлі). Власники чи орендарі індивідуальних засобів, які надають не більше дев'яти місць для тимчасового розміщення, не реєструються як фізичні особи-підприємці (пункти 6 та 7 Постанови КМУ „Про порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) № 297 від 15.03.2006 р.).
Які наслідки має реєстрація фізичної особи як підприємця?
До основних правових наслідків реєстрації фізичної особи як підприємця належать насамперед наступні зміни правового статусу.
На фізичну особу-підприємця поширюється дія законодавства про захист прав споживача, про економічну конкуренцію, про банкрутство, а також акти державної регуляторної політики (зокрема, ліцензування та сертифікація).
Фізичні особи-підприємці зобов'язані вести облік доходів і витрат в установленому порядку, і можуть обрати режим сплати податку з різниці суми доходів та витрат, які податкове законодавство дозволяє включати до валових витрат. Іншим варіантом є сплата єдиного податку в разі переходу на спрощену систему оподаткування.
Крім того, фізичні особи-підприємці є податковими агентами стосовно своїх працівників та осіб, які виконують окремі послуги (роботи) на підставі цивільно-правових договорів. Тобто саме підприємці зобов'язані утримувати з заробітної плати та інших винагород таких фізичних осіб суми податків та зборів на загальнообов'язкове пенсійне та соціальне страхування.
Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 755 від 15.05.2003 р. значно спростив процедуру державної реєстрації підприємців. Відтак, державний реєстратор у районній державній адміністрації або виконавчому органі місцевого самоврядування має видати свідоцтво протягом трьох робочих днів, за умови подання фізичною особою таких документів:
1) реєстраційна картка;
2) оригінал квитанції про сплату реєстраційного збору (34 грн.);
3) копія довідки про присвоєння індивідуального ідентифікаційного номера. Як правило, державні реєстратори рекомендують подавати також два швидкозшивачі, хоча вимагати додаткові документи для реєстрації заборонено законом.
Реєстраційна картка заповнюється і підписується фізичною особою, і є водночас заявою про державну реєстрацію підприємця.
Треба зазначити, що фізична особа-підприємець не зобов'язана вносити статутний капітал, відкривати банківський рахунок або виготовляти печатку.
Не передбачена і обов'язкова реєстрація підприємців у фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В добровільному порядку можуть бути сплачені збори в таких розмірах:
1) страхування тимчасової непрацездатності - 2,0% винагород за цивільно-правовими договорами;
2) страхування від нещасних випадків та професійних захворювань - одна мінімальна заробітна плата на рік.
|
