Рекомендації щодо процесу становлення та розвитку сільського зеленого туризму в Україні
Законодавча база, що буде створена для регулювання стосунків у цій, відносно новій для України сфері діяльності сільських господарів, безперечно повинна відповідати сьогоденним реаліям українського села та повинна бути спрямована на вирішення його актуальних проблем, враховуючи перспективний розвиток сільських населених пунктів, а також гармонічно вписуватись в існуюче законодавче поле України. Вищевикладене дослідження дає можливість сформулювати наступні рекомендації стосовно нормативно-правового регулювання процесу становлення та розвитку сільського туризму в Україні. Це передусім стосується дотримання головних принципових елементів, на яких базується законодавча база регулювання сільського туризму в Польщі та Угорщині. Тобто:
- чітке визначення в законодавстві України понять: "сільський господар", "сільське або селянське господарство (садиба тощо)", "сільське або селянське господарювання"; – законодавче визнання права "сільського господаря" на "сільське господарювання" без створення юридичної особи та без набуття статусу підприємця; - відмежування діяльності в сфері сільського туризму від підприємницької діяльності взагалі, а також від товарного агропромислового виробництва на селі та туристичної діяльності. При цьому бути свідомим того, що сільський туризм є й у подальшому залишатиметься органічною частиною сільськогосподарської діяльності та туристичного бізнесу в Україні; - впровадження діяльності у сфері сільського туризму "сільськими господарями" повинно здійснюватись без будь-яких дозволів та реєстрацій в органах влади; - встановити, що умови діяльності у сфері сільського туризму регулюються чинним законодавством та чинною іншою нормативною базою, яка регулює відносини у тій чи іншій сфері суспільних відносин. Такий підхід надасть можливість уникнути прийняття спеціального Закону "Про сільський туризм в Україні". У той же час жоден з елементів діяльності не залишиться поза правовим полем держави; - звільнення від оподаткування доходів, отриманих "сільськими господарями" від надання послуг по сільському туризму; - процес законодавчого регулювання та інші форми унормування діяльності у сфері сільського туризму повинні відбуватись за безпосередньої участі сільських господарів та їх громадських об'єднань.
Право на визначення окремих норм і стандартів діяльності та контроль за їх дотриманням потрібно делегувати таким громадським об'єднанням. Таким чином, тільки шляхом застосування в українському законодавстві наведених вище методів та засобів, а також дотримання принципових положень правового регулювання, які витримали іспит на практиці, можна створити стійку правову основу для повноцінного розгортання Визначення в законі України "Про особисте селянське господарство" правової природи ведення особистого селянського господарства, в тому числі з використанням майна селянського господарства для потреб відпочиваючих, та невіднесення її до підприємницької діяльності. Внесення змін до Закону України "Про підприємництво", що діяльність сільських господарів у сфері сільського туризму не належить до підприємницької діяльності.
Внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" згідно яких до суми виплат, що не включаються до сукупного оподаткованого доходу, належать також і доходи громадян від продажу вирощеної в особистому підсобному господарстві сільськогосподарської продукції, виклавши це положення у відповідності до закону "Про особисте селянське господарство". Для визначення межі поділу між сільським туризмом та туристичною індустрією потрібно буде внести доповнення до Закону України "Про туризм". Нормативний текст цього доповнення повинен встановити: дія яких норм та положень цього закону не розповсюджується на фізичні особи та членів їх сімей, які ведуть особисте селянське господарство без створення юридичної особи на землях, переданих у власність або наданих у користування цим фізичним особам для використання відповідно до законодавства, у тому числі й для надання послуг з використанням майна, яке належить особистому селянському господарству, тобто для цілей сільського туризму.
Доповнення переліку видів діяльності селянського господарства з наданням послуг у законі "Про особисте селянське господарство" буде вимагати прийняття спеціального підзаконного акту. Це повинна бути постанова Кабінету Міністрів України "Про послуги в особистому селянському господарстві", в яку сформулювати визначення сільського туризму, як одного з різновидів послуг, які можуть надаватись селянськими господарствами.
Наведені в заключній частині цього дослідження "практичні кроки" безумовно є гіпотетичними, умовними тому, що прийняття вказаних нормативних актів у пропонованій формі та послідовності має сенс виключно у випадку виконання першої пропозиції стосовно прийняття закону "Про особисте селянське господарство" з пропонованими нами змінами та доповненнями.
У законодавстві України не визначено поняття "cільського зеленого туризму", а сам він, як об'єкт суспільних відносин, залишається поза межами правового врегулювання. Як свідчить практика та закордонний досвід, під поняттям "сільський туризм" розуміють певний різновид підсобної господарської діяльності сільських мешканців з використанням ресурсів власного господарства, з обслуговування відпочиваючих у формі надання місць для проживання, забезпечення харчуванням та іншими послугами, використовуючи для цього власну працю та працю членів родини з метою отримання додаткового прибутку.
