 З другої половини XVIII століття ця місцевість носила назву Московська слобода. Вона була заселена переважно родинами солдат Московського гарнізону, які несли службу в Чернігівській фортеці на Валу. У путівнику, датованому 1912 роком, значиться: «При в'їзді в місто з правого боку лежить передмістя Кавказ, так звана Московська слобідка, заселена рибалками та іншою міською біднотою. Під час весняною повені зрідка Кавказ заливається водою, тому деякі будинки тут збудовані на палях».
Пізніше це поселення назвали Кавказ. Сьогодні на вустах жителів Чернігова і гостей міста така назва викликає хіба що іронічну усмішку. І, певне, мало хто з чернігівців знає, чому так іменується цей район Чернігова. А для такої назви свого часу були історичні підстави.
У 1817-1864 роках велися воєнні дії, пов’язані з приєднанням царської Росією Чечні, Гірського Дагестану та Північно-Західного Кавказу. Наприкінці 20-х років XIX століття в Чечні і Північному Дагестані розгорнувся визвольний рух, на чолі якого з 1834 року став Шаміль, 3-й імам Дагестану й Чечні до 1859 року.
Невдовзі після закінчення Кримської війни російський уряд направив на Кавказ двохсоттисячну армію. У 1859 році Шаміль вимушений був здатися. Його було вислано до Калуги. Помер він у 1871 році по дорозі в Мексику в Аравії. 1864 року російські війська розгромили горців в урочищі Кбааду, а частину військ було взято в полон.
У середині 19 століття царські власті вислали за межі Кавказу полонених горців. Окремі з них поселилися в Чернігові у пониззі стародавнього дитинця. На початку 20 століття тут було всього чотири вулиці: Другий провулок Кавказу (тепер вулиця Крайня), перший провулок Кавказу (вул. Деснянська), Підвальна і Бидлогінна (вул. Нова). Остання отримала назву від того, що по ній ганяли різну худобу (бидло). Вона пролягає від вул. Підвальної до вул. Крайньої. Історики вважають, що виникла вона в середині 17 століття після того, як тут розмістився гарнізон московської залоги. Згідно з царськими грамотами, земля була «дарована» чернігівцям як вигін для випасання худоби. Після Бидлогінної вулиця носила назву Вигінної. Через деякий час землі Московської слобідки дума задала в оренду, а наприкінці 19 століття прийняла рішення продавати орендовані та вільні ділянки всім бажаючим. У 1919 році вулиця отримала назву Нової. Забудована переважно індивідуальними житловими будинками. До нашого часу збереглися споруди, споруджені наприкінці 18-19 сторіччя. Коли розливалася Десна, то проїжджа частина вулиці опинялася під водою.
Підвальна вулиця була прокладена в кінці 19 століття. Вона розпочинається від проспекту Миру і прямує до Валу. На початку 20 століття з’явилися гавань і пристань, після війни значна частина вулиці відійшла під судноремонтні майстерні. Тепер вона доходить до вулиці Горького. У 1983 році розпочалося будівництво нового річкового вокзалу. Кілька будинків було знесено.
Наприкінці 20 століття в районі Кавказу мешкала родина Михайла Коцюбинського. Ось що записано у спогадах Ірини Михайлівни: «У 1897 році, влітку, Михайло Коцюбинський разом з Вірою Устимівною прибули в Чернігів, зупинилися у подруги дружини Феодосії Степанівни Шкуркіною, яка працювала в сирітському будинку і мешкала по Петербурзькій вулиці. (зараз вул. Молодчего) Невдовзі вони почали підшукувати квартиру. Їм пощастило домовитися із власником будинку Липницьким, який мешкав по Старострижневській вулиці, в районі місцевості, що іменувалася Кавказ, а невдовзі перевезли з Вінниці і родину – сліпу маму Гликерію Максимівну, хвору сестру Лідію Михайлівну та семимісячного сина Юрка. Однак губернатор Андрієвський з певних причин не затвердив Коцюбинського на посаді завідувача книжкової контори земства. Оскільки іншої вакансії не було, Коцюбинський виїхав до Житомира, у лютому 1898 року він знову повернувся до Чернігова Нарешті йому пощастило влаштуватися на посаду діловода губернської земської управи. Невдовзі у будинку Липницьких, де мешкала родина Коцюбинських, народилася дочка Оксана».
Тепер цей район міста Чернігова, як правило забудований одно- і двоповерховими будинками.
|
