«До звичайних садових прогулянок додалась у нас ще одна громадська розвага, небувана раніше, - літній театр у ротонді, - читаємо в газеті «Особое прибавление к «Черниговским губернським ведомостям» від 20 липня 1875 року. – Драматичне мистецтво, музика і чисте повітря – дуже хороша комбінація, ось чому публіка поставилась до такого нововведення вельми доброзичливо: майже під час кожного спектаклю зал заповнений глядачами».
Потім невідомий автор висловлює думку, мовляв, такого роду театр, незважаючи на свою мініатюрність і легкість за характером, повинен зберігати свою естетичну гідність і не перетворюватися на балаган.
У Чернігові ставилися популярні того часу вистави «Сватання на Гончарівці», «Наталка Полтавка». Роль Миколи виконував Степан Ніс, Наталки – Марія Загорська. Якщо донедавна чернігівська публіка дивилася вистави заїжджих антрепренерів, то в шістедятих роках минулого сторіччя театр утримував місцевий старожил І.М. Лагода. Як правило, в репертуарі театру, крім сучасних на той час вистав, значилися і ті, які користувалися популярністю в столиці. Глядачі особливо гаряче сприймали спектаклі в яких було багато шумового ефекту: стрілянина, руйнування тощо.
Крім спектаклі за участю місцевих театралів, приїздили до Чернігова і гастролери. Свого часу публіка тепло приймала фокусника з Персії Роберта Ленця. І все ж зали літнього театру були напівпорожніми. Зібрати велику кількість глядачів могли театри з Великим іменем. А такі досить рідко з’являлися у місті Чернігові. Концертанти середньої руки після виступу мали влаштовувати танці під оркестр. Траплялися непоодинокі випадки, коли загалом непогані театральні трупи достроково залишали місто.
Взимку по суботах вистави влаштовували в залі клубу чиновників. Спектаклі носили родинний характер і були доступні лише для вузького кола відвідувачів. Гастролери надавали простий зал дворянських зібрань, але плата за нього була дуже велика. Дворяни неохоче здавали зал. Інколи в ньому проходили вечори російського музичного товариства. У путівнику по Чернігову, датованому 1912 роком, про Літній театр в Чернігові читаємо короткий запис: «На Валу є Літній театр і буфет, в якому за недорогими цінами можна поснідати, пообідати і повечеряти, милуючись Десною, що протікає внизу, і луками за рікою».
У 1898-1908 роках аматорський драматичний гурток у місті Чернігові очолював український драматург, актор, перекладач О.Ф. Володський. До його складу входили письменники Микола Вороний, Володимир Самійленко, Борис Грінченко та інші.
Частими гостями чернігівців було «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом Панаса Саксаганського. Вперше актори гастролювали в Чернігові з 2 по 12 вересня 1897 року. Особливо великий успіх випав на долю вистави «Мартин Боруля», в якій головну роль виконав Іван Карпенко-Карий. Чернігівські глядачі тепло сприймали «Наймичку» «Сто тисяч» «Безталанну», «Чумаки», «Понад Дніпром», «Бурлаку». В останній виставі успішно виступила Л. Ліницька, молоді роки якої минули в Чернігові. Рецензент Ясно польський на сторінках місцевої перси писав: «…игра артистки безупречна, и полное умение владеть собой на сцене и рельефно оттенять все малейшие детали душевного настроения выказывают в ней опытную и талантливую жрицу Мельпомены».
Вдруге гастролі «Товариства» розпочалися 2 вересня і тривали до 14 жовтня 1907 року. На жаль, не зміг прибути Іван Карпенко-Карий, який на той час уже був смертельно хворий. Через деякий час у Чернігів на ім’я Панаса Саксаганського прибула телеграма, в якій повідомлялося про смерть брата. Втім, після поховання свого брата Саксаганський знову повертається до Чернігова.
У тяжку хвилину актора підтримав український письменник Михайло Коцюбинський, який звернувся до нього з такими словами: «Ми знаємо, яку вагу мають нам ці світі таланти, котрі працюють для розвою нації, а тим саме і для розвою всесвітньої культури. Сильна віра з’являється тоді в душі: знаєш, що такий край зростає, що такий край здобуде собі ширшу дорогу до життя, - де працюють ті сильні люди… Ми знаємо Вашу діяльність, а про талант Ваш знає і ширший світ; через те ми складаємо палку подяку за працю для кращої долі нашої країни! Ми віримо, що Ваше діло і Ваш талант виховали і виховують все нові й нові сили, а з тими новими силами зростає ще більша сила – Україна!»
Як вчасно були вимовлені ці слова! Вони допомогли Панасу Саксаганському в години гострої душевної кризи, їх він потім пам’ятав усе своє життя.
Втім, у лютому 1919 року у місті Чернігові було засновано Український радянський драматичний театр. Один час він працював під назвами: «Український театр на Валу», «Чернігівська держдрама».
Але, на превеликий жаль, Літній театр на Валу свого часу був пошкоджений і більше не відбудовувався, чим Чернігів втратив ще одну пам’ятку культури і мистецтва 20 століття.