 Василь Васильович Тарновський належить до категорії історичних постатей, про яких завжди згадують із приємністю. Він народився 1 квітня (за новим стилем) 1838 року в селі Антонівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині — Варвинського району Чернігівської області) у шляхетській та шляхетній родині Тарновських. Батько — Василь Васильович, громадський діяч ліберально-демократичного спрямування, історик. Мати — Людмила Володимирівна, уроджена Юзефович — «єдина Підкумася» Тараса Григоровича Шевченка.
Початкову освіту здобув в одному з кращих приватних навчальних закладів Москви — пансіоні Еннесса. Закінчив повний курс історико-філологічного факультету Київського університету святого Володимира. Під керівництвом відомого художника О. Агіна опанував малярське мистецтво. «Гарно навчайся, пам’ятай, що ти людина бідна і твій статок — в освіті», — так наставляла Людмила Володимирівна свого сина, завжди піклуючись про його науку.
1862 року Василь Тарновський розпочав службу на посаді кандидата у мирові посередники у Борзенському повіті Чернігівської губернії. Шість разів обирався предводителем дворянства — Борзенського та Ніжинського повітів. Після смерті батька у 1866 році Василь Васильович успадкував уже знамениту тоді Качанівку, перетворивши її, за влучним висловом Миколи Костомарова, на «вирій, куди зліталось різне українське вчене, художнє та письменне птаство». В «Енциклопедії українознавства», що вийшла за редакцією В. Кубійовича, зазначено, що Василь Васильович Тарновський «дідич». У прямому розумінні цього слова він став батьком для селян навколишніх сіл, уже звільнених від кріпацтва, в тому числі й трудами його батька. При Парафіївському цукровому заводі була облаштована лікарня, де отримували допомогу не тільки робітники, а й селяни волості. Коштами Василя Васильовича відкрилася публічна бібліотека в Борзні. Тарновський опікувався встановленням пам’ятника Миколі Гоголю та облаштуванням скверу в Ніжині.
Продовжуючи родинні традиції, Василь Васильович надавав кошти на спорудження пам’ятників Б. Хмельницькому в Києві, І. Котляревському в Полтаві, на створення Київської громадської бібліотеки, на організацію друкарні української громади в Женеві тощо. Українській справі він приділяв свій час, зв’язки, фінансово підтримував діячів науки і культури, Наукове товариство імені Шевченка у Львові, видання «Киевской старины» тощо. Молодий учений Д. Яворницький отримав 1000 рублів на видання книги «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» і допомогу в подоланні цензури. Тарновський неодноразово виконував різноманітні прохання Куліша, а після смерті Пантелеймона Олександровича за власні кошти упорядкував його могилу, підтримував дружину письменника Ганну Барвінок, яка неодноразово зверталась до Василя Васильовича по допомогу, за порадою, дружнім словом, знаючи його «готовність на добро України і на честь її сподвижникам».
Особливе ставлення у Василя Тарновського було до Тараса Григоровича Шевченка. Він підтримував Кобзаря фінансово, а після смерті упорядковував та доглядав його могилу: замовив проект хреста й став автором барельєфа.
Василь Васильович Тарновський був почесним членом львівського товариства «Просвіта», Наукового товариства імені Шевченка (Львів), Чернігівської губернської вченої архівної комісії, членом Київського відділу попереднього комітету ХІ археологічного з’їзду. За свою службу був нагороджений орденами святого Володимира 4-го ступеня (1881) та святої Анни 2-го ступеня (1883).
Головною справою життя Тарновського було збирання українських старожитностей. Він так визначив свою мету: «Ще в молоді літа, років сорок тому, я мав на думці зібрати якомога повнішу колекцію предметів, що характеризують старовинний побут моєї родини…» Втіленню її збирач присвятив усе своє життя. Окрему колекцію становили матеріали, пов’язані з Тарасом Шевченком.
Зібрання, яке нараховувало близько 10 тисяч речей та оцінювалося у 400 тисяч рублів, Василь Тарновський подарував Чернігову. Музей українських старожитностей В. В. Тарновського гостинно прийняв своїх перших відвідувачів у 1902 році. Колекція, попри втрати, яких вона зазнала впродовж ХХ століття, і сьогодні привертає увагу не тільки професійних істориків, археологів, етнографів, а й усіх, хто цікавиться історією України.
Нині експонати із зібрання Василя Тарновського перебувають у багатьох музеях України, в Росії, Білорусі; майже вся Шевченкіана — в Києві. На щастя, переважна більшість артефактів сьогодні входить до складу Чернігівського історичного музею імені Василя Тарновського. Експонати представлені в музейних експозиціях та використовуються на виставках.
Готуючись до славного ювілею — 175-річчя від дня народження Василя Васильовича Тарновського, Чернігівський історичний музей запланував цілу низку заходів, які покликані привернути увагу суспільства до постаті Василя Тарновського, його добрих справ.
Сергій ЛАЄВСЬКИЙ, директор Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського www.hvilya.com |
