Прилуцькому краєзнавчому музею - одному з найстаріших в Україні нещодавно виповнилося 115 років! Тут зібрані археологічні, історичні, природничі, етнографічні та мистецькі пам'ятки Прилуччини, які розповідають про багатовікову історію Приудайської землі. Відзначаючи поважну дату, місто спробувало театралізовано відновити засідання повітової земської управи, на якому в далекому 1894 році і було прийнято рішення про створення в Прилуках музею.
Самодіяльні актори народного театру «Рампа» легко вжилися в ролі історичних дійових осіб: голови міста Григорія Шарка,секретаря Олександра Хелмського, предводителя дворянства Прилуцького повіту Володимира Милорадовича Шарко:
- Шановне панство! Прилуки хоч і невеличке повітове містечко, але має багату і славну історію. Ознайомлюючись з духовними запитами місцевого населення, з культурними умовами Прилуцького повіту, я дійшов висновку, що нам конче потрібен музей. Адже лише він здатен зберегти й донести до нащадків надбання предків. Ми вже неодноразово обговорювали це питання і сьогодні нам потрібно остаточно його вирішити.
Олександр Хелмський:
- Музеї є в губернських містах. А чи варто нам рівнятись на Полтаву чи Київ?! Ця справа досить клопітка...
Володимир Милорадович:
- Та невже ж земля, що оспівана в «Повчанні» Володимира Мономаха, земля славних козаків, знаменитого церковного діяча Іоасафа Білгородського, автора першого українського словника Павла Білецького-Носенка не гідна мати свій музей?
Олександр Хелмський:
- А який фінансовий бік справи?
Григорій Шарко:
- В розпорядження управи для облаштування історико-природничого музею виділяється 1374 рублі.
Володимир Милорадович:
- А щодо місця, то я пропоную добудувати до приміщення Земського дому дві кімнати і там розмістити музей. Окрім того, прошу підтримати пропозицію про його річний бюджет. На мою думку, він має складати 300 рублів.
Григорій Шарко:
- Отже, голосуємо... Рішення прийнято! Музею в Прилуках бути! Я глибоко впевнений у тому, що майбутні батьки міста, наділені владою і довірою народу, докладуть максимум зусиль для процвітання як створеного нами музею, так і всього Прилуцького краю.
Тож нинішньому міському голові Юрію Беркуту нічого не залишалось, як відзвітуватись перед засновниками, адже саме за його ініціативою музей нарешті переїхав торік у відремонтоване на сучасний лад приміщення по вул. Київській, 277, залишивши прихожанам (після піввікового перебування) стіни Стрітенської церкви. До речі, відреставрований храм теж освячували якраз у день музейного ювілею.
Першим, хто почав активно збирати місцеву старовину, твори мистецтва, історичні реліквії, поповнюючи вже існуючу музейну збірку, був Іван Назарович Капустянський. Він врятував від загибелі цінні художні й історичні реліквії. Саме він відшукав і зберіг для нащадків безцінні рукописи творів великого друга Т. Шевченка Якова де Бальмена.
У 1927 році завідуючим окружним музеєм призначили професора Василя Маслова. Він створив у Прилуках один із найкращих на той час музеїв в Україні. Основою для нової експозиції послужила Галаганівська приватна колекція, яка складалася із шедеврів світового мистецтва. А крім того
- чудова колекція старовинних українських портретів і народних картин ХУІІ-ХІХ століть, картини західноєвропейських майстрів, ікони, збірка італійських гравюр, вази з коштовних гірських порід, колекції старовинних меблів, бронзи, килимів, козацької зброї, монет та медалей. Це - далеко не повний перелік того, що зібрав і зберіг Василь Мас-лов зі своїми помічниками. На жаль, в післявоєнні роки, коли не було ні приміщення, ні коштів все найцінніше перевезли до Чернігівського історичного музею.
Однак музей продовжував діяти. За цей час сформована досить цікава художня збірка, куди увійшли живопис і графіка відомих українських художників, кращі твори прилучан. Зібрана колекція декоративно-ужиткового мистецтва.
У 1991 році у Стрітенській церкві була створена експозиція відділу давньої історії Прилуччини, де експонувалась кераміка прадавніх українців, реліквії славного козацтва: гармати, рушниці, пістолі, луки, стріли, шаблі, ядра, кулі, а також речі народного побуту й мистецтва, вироби ремісників і нумізматика. Бо саме музей покликаний бути стежиною, яка веде з минулого в майбутнє.
Продовжуючи справу попередників, до меценатської діяльності долучився уже добре знаний наш земляк, почесний громадянин Прилук Юрій Коптєв. Завдяки його фінансовій підтримці вдалося завершити ремонт будівлі музею і поновити експозицію. Не рахуючись з часом, Юрій Вікторович прибув на свято з Москви:
- Коли в один з приїздів додому я випадково довідався, що в сусідньому Переяслав-Хмельницькому 27 музеїв, серце моє . Бо хіба Прилуки, які 133 роки були центром Прилуцького козацького полку, не мають що показати? Хіба 64 тисячі експонатів можна розмістити в рамках історичного відділу? Тож я за те, що місту потрібен окремо історичний музей, а окрім того ще й художній та літературний. Функціонує у нас, наприклад, музей Олега Кошового. Але фактично він став музеєм Великої Вітчизняної війни. І їх треба розділити!
За 115 років Прилуцький краєзнавчий музей мав чимало справжніх подвижників. Вагомий внесок у музейну справу зробив доктор технічних наук, професор Дмитро Шкоропад, який є автором чотиритомного видання з історії Прилуччини. Разом з місцевим краєзнавцем Олексієм Савоном він підготував історико-краєзнавчий довідник «Прилуччина».
Георгій Гайдай пропрацював у музеї більше 30 років і більшість з них на посаді головного хранителя фондів. Він - автор книги «Прилуки - місто старовинне», низки буклетів, десятка статей до газети «Скарбниця».
Леонід Карпилянський
- недавній директор музею, очолював його колектив з 1987 року по квітень 2009-го. Автор нарисів, книг з історії Приудайського краю.
Неабиякий внесок у дослідження прилуцьких історичних подій зробили також місцеві краєзнавці Олексій Денисенко, Анатолій Риженко, Олена Клочко, Микола Куриленко та багато інших.
Під час урочистостей на якусь мить опинилися поряд два директори музею
- теперішній, 33-річна Тетяна Зоць і колишній, 75-річний Анатолій Біліченко (керував музеєм у 1967-1976 роках). Анатолій Володимирович розчулено сказав:
- По-доброму заздрю вам, молодим, що маєте таку експозицію, таке приміщення і такого мецената!
А Тетяна Зоць у відповідь похвалилася, що за останній рік (після новосілля) у музеї побувало 15 тисяч відвідувачів! І, деталізуючи зміст нового музейного життя, зауважу: за цей період відбулися зустрічі з нащадками славного роду Галаганів, американською фотохудожницею Тетяною д'Авіньйон, організовані виставки жіночого портрета, українського рушника, «Золото соломки» (заслуженого майстра народної творчості України Василя Гузія) і нині триває «Осінній вернісаж» прилуцьких художників.