 Стефан Таранушенко з групою працівників Харьківського художнього інституту в 1928 році об’їздив чимало міст і сіл Харківщини, Сумщини, Київщини та Чернігівщини, де можна було ще зафіксувати на фотоплівку, зробити обміри пам’яток української дерев’яної архітектури. Понад 180 храмів було обстежено тоді. До наших днів з них збереглося лише 60.
Винагородою за турботу по збереженню для наступних поколінь пам’яті про самобутність дерев’яної архітектури українського народу було визнання Стефана Таранушенка «українським націоналістом», арешт у 1933 році та вирок про заслання на п’ять років. До України повернувся лише в 1953 році.
Сучасні науковці досліджуючи спадщину Стефана Таранушенка називають його велетнем мистецтвознавства. Про це й шла мова на презентації в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Володимира Галактіоновича Короленка його фундаментальної праці з української дерев’яної сакральної архітектури «Дерев’яна монументальна архітектура Лівоборежної України».
Упорядник повного видання Олександр Савчук (м. Харків) відзначив, що Стефан Таранушенко присвятив своє життя дослідженню народного будівництва, дерев’яних храмів, кам’яної архітектури, народного прикладного мистецтва, творчості окремих митців. У 1976 році за декілька місяців до смерті після нищивного рецензування вийшла в світ його книга про дерев’яні церкви. Отже представлена аудиторії повна версія цієї книги на 800 сторінках вміщує понад 1000 фотографій, креслень та описів, за допомогою яких при нагоді можна і відновити пам’ятки.
Науковий редактор Віктор Вечерський зазначив, що третина видання присвячена церквам Чернігівщини: «Для мешканців села Пакуль цікаво буде дізнатися, що їхня Пакульська церква – це був шедевр архітектури на рівні Парфенону в Афінах, просто Парфенон зберігся, а ця церква ні. Вознесенська церква – Березна, унікальна дерев’яна церква у непоганому стані технічному у селі Новий Білоус і абсолютно унікальна пам’ятка – в селі Городище Менського району».
І ознайомитися з цими шедеврами народного мистецтва буде цікаво не лише дослідникам. «В такий спосіб ми відкриваємо чимало нових фактів, пов’язаних з мистецьким життям старої Чернігівщини, з історією церкви в нашому регіоні» – зазначив директор Інституту історії, етнології та правознавства ім. Лазаревського ЧНПУ Олександр Коваленко.
З мороку забуття та руїн людської пам’яті на світлинах постають величні храми смт Седнів, сіл Дніпровське, Іванівка, Жукотки, Ладинка, Новий Білоус, Пакуль Чернігвського району. А ще дізнаємось прізвища наших земляків, які будували храм у селі Димерка Київської губернії – теслі Іван Литошевський з Олишівки та Тимофій Михалка з Пакуля. У книзі подається документ про те, що києво-подільський житель Іван Скибинський в 1770 році законтрактувався збудувати церкву Миколая в селі Навози (з 1962 р. – Дніпровське).
На презентації зазначалось, що сучасники повинні сприймати сільські церкви не тільки як зразки архітектури, а як невід’ємну складову історії наших сіл. Наприклад, поява в середині ХVІІ ст. церкви в Новому Білоусі підвищило статус поселення з деревні до села – адміністративного центра козацької сотні, а ось у Седневі в Георгіївській церкві на той час знаходилась школа – це найдавніша згадка про освітню установу Чернігівського району.
Видання красномовно свідчить про самобутність дерев’яної архітектури, наявність будівничих шкіл та високого рівня естетики майстрів Лівобережної України. Історик Сергій Білоконь так відізвався про Стефана Таранушенка: «В українському мистецтвознавстві його внесок настільки поважний і капітальний, як єгипетська піраміда».
Андрій КУРДАНОВ голова Чернігівської районної організації краєзнавців Біла хата |
