– 12 липня Кабінет Міністрів України ввів додаткову посаду в Міністерстві культури і призначив заступником міністра Вас, пане Артеменко. З чим було пов’язано те, що ввели посаду? Раніше ніхто питаннями туризму не опікувався?
– Опікувався. Але насправді я вважаю, що справа не в тому, кого обрали, а в тому, що посада була зроблена саме під ті напрямки, які потребують уваги суспільства. У всякому разі, я на це сподіваюся.
Я вже працюю. З моменту видання наказу пройшло два тижні. За цей час встиг зрозуміти головне. На жаль, попри обіцянки попередніх урядовців (навіть не скажу, що попереднього Прем’єр-міністра, а всіх поколінь, – чи то був Єхануров, чи Тимошенко), то на словах говорилося дуже багато про розвиток гуманітарної сфери, зокрема й туризму, а насправді (я дивлюся по цифрах) – коштів, які виділялися, було обмаль.
Якщо три роки тому, в 2007 році, на підтримку туризму (тобто, на інформування про те, що Україна – приваблива країна, їдьте сюди, відпочивайте, приносьте свої гроші) виділялося приблизно 36 мільйонів, то в минулому році було виділено 900 тисяч гривень.
– А цього року?
– Цього року 12 мільйонів. На жаль, вони надійшли в останній момент, тільки зараз. Це пов’язано з тим, що прийшла нова команда, новий Прем’єр-міністр, новий уряд. Звичайно, це неможливо було зробити в січні. Зараз ми ведемо мову про виділення наступного року 28 мільйонів, але вважаємо, що цього також недостатньо.
– На що підуть ці гроші?
– Є три статті витрат. І взагалі, навіщо потрібні гроші? Дехто з чиновників каже: туризм – це бізнес, то хай вони самі на себе заробляють.
Ми маємо чітко розділити дві речі. Є туризм виїзний, коли наші люди вивозять кошти, капітал, самі їздять за кордон. Не скажу, що мене ця тема зовсім не цікавить. Вона цікавить мене в порядку загальної інформації. Мені цікаво дещо інше: щоб у мою країну їхали з-за кордону, привозили й залишали тут гроші, а вивозили свої враження.
Я веду мову, передусім, про в’їзний туризм. Нам хочеться, щоб розвивався в’їзний і внутрішній туризм. Ці гроші підуть на інформування про те, яка дивна, яка прекрасна наша країна; на презентацію України на виставках, друкування каталогів, книжок про Україну, – як у форматі духовності нашої нації, так і, до речі, у форматі підготовки до «Євро-2012».
– Я так розумію, що й посаду цю було введено в рамках підготовки до «Євро-2012».
Зараз в Україні перебуває британський журналіст Марк Дідука. Те, що ми дамо Вам зараз послухати, злякало британського журналіста в Україні.
Марк Дідука: Найбільша проблема – це рівень обслуговування загалом, а особливо рівень сервісу на українській залізниці.
Інша проблема – незнання іноземних мов. Іноземцям дуже складно придбати квитки, адже продавці в касах вокзалів, як правило, не знають жодної іноземної мови.
Мене дуже турбує майже повна відсутність туристичних інформаційних центрів. Моє запитання: коли уряд або місцеві органи влади почнуть вкладати гроші в належну організацію туристичних інформаційних центрів?
– У Міністерстві культури і туризму, до речі, працює (це моє перше враження) дуже багато молодих людей; може, навіть більше, ніж в інших міністерствах; людей з палаючими очима, які розуміють і розмовляють англійською мовою.
Питання дуже актуальне. Буквально на п’ятий день після виходу на нову роботу я почав цікавитися роботою інформаційних туристичних центрів. Що це таке? Саме для людей, бо не всі знають. У будь-якій країні, особливо привабливій з точки зору туризму, існують такі інформаційні центри. Це або в приміщенні, або на вулиці стоїть такий собі скляний павільйон, де будь-яка людина, турист абр мешканець міста, може зайти й отримати безкоштовно інформацію. Наприклад, отримати в друкованому вигляді мапу міста; отримати інформацію про розклад поїздів та ін.
– Навіть заходити нікуди не потрібно, – це є на стовпах, на зупинках.
– Якщо наш колега каже про інформаційний центр, то він каже саме про таку організацію. Вони бувають двох форм власності: приватної або комунальної, тобто місцевої влади. Зацікавлений Київ у тому, щоб до нього приїздили? Якщо так, то місто робить це за свій рахунок.
Позиція нашого Міністерства культури полягає в тому, що таких центрів має бути багато. Мені казали, що у нас в Україні створено 56 таких інформаційних центрів. Зокрема, по Києву їх діє 6. Я кажу: я хочу, як приватна особа, поїхати і подивитися.
– Мені теж цікаво. Хоч один назвіть, де він є?
– Так... Бо вони мають бути організовані силами комунальної влади, там отримують гроші, а наше завдання, завдання міністерства – забезпечувати їх літературою, інформацією, картами, схемами, буклетами.
Перший центр, як мені сказали, є на Європейській площі, в Українському домі. Я сказав: гаразд, давайте я туди поїду. Тільки-но я зібрався їхати, мені кажуть: знаєте, а він там уже не працює. Є інший, біля Золотих воріт. Я кажу: їду туди приватно. Знаєте, він закрився на перебудову.
У підсумку, на сьогодні в Києві їх немає. На папірцях, які показує київська влада, можливо, і є. 26 вересня ми святкуємо Всесвітній день туризму, а з 27 вересня обіцяють мені, що ці центри в Києві з’являться. Я, до речі, хочу поїхати з Вами.
– Я маю пропозицію: візьміть з собою кореспондента Радіо Свобода. Домовилися.
– І тоді ми подивимося. Але подивитися – це мало. Ми будемо ініціювати створення інформаційних центрів, їх має бути дуже багато. Там мають працювати люди, які володіють англійською мовою.
Я запрошую, якщо у нашій аудиторії є бізнесмени, які нас зараз чують: надавайте пропозиції щодо створення таких інформаційних центрів за власні кошти. Тобто, бізнесмени будуть платити зарплату, зможуть торгувати книжками, сувенірами. А наше завдання – розповсюджувати туристичну інформацію. Отже, давайте зустрічатися.
– Я не так давно була в Литві. У невеличкому містечку Ніда є величезний інформаційний центр. Вони безкоштовно надають людям інформацію про квартири, які можна зняти. І на це люди йдуть, вони приносять їм номери, дзвонять. Можна швидко зняти квартиру. Натомість, беруть гроші за те, що користуються в них Інтернетом, ще там за щось. І це – невеличке містечко. Правда, на березі Балтійського моря.
– Наша молода… Ні, не наша. Їхня молода талановита команда – Київської міської ради, – на жаль, більше піклувалася про особисте, ніж турбувалася про киян.
– Ми провели власне опитування киян на вулицях столиці, аби довідатися: що, на їх думку, заважає розвитку українського туризму? Серед відповідей, зокрема, було: відсутність інформації, повна відсутність сервісу, відсутність грошей…
– Невідповідність сервісу й коштів, які за нього намагаються отримати. На 100% погоджуюсь. Я зайшов у кафе одного нашого відомого готелю, 5-зіркового. 125 гривень за філіжанку кави! Це, знаєте… Треба мати совість.
Політична ситуація? Звичайно, для того, щоб люди їхали до нас, має бути стабільність. Гостинність? В душі українського народу є гостинність. Гіди також є. Немає інформації? Так. Немає коштів, немає реклами. Ось на це ми й хочемо…
– Але як Ви це будете робити? Ось Вас поставили на цю посаду. Завдання, я так розумію, перед Вами стоять дуже складні. Марк Дідука, якого ми чули (пише, до речі, для англійського путівника про Україну саме в рамках підготовки до «Євро-2012»), розмовляв з Борисом Колесниковим і каже: той дуже оптимістичний, але я не вірю в те, що так буде. І Ваше завдання довести, що так буде. Треба навчити всіх англійської мови, треба провести інформаційну кампанію, треба дороги налагодити.
– Я скажу про власні враження. Борис Колесников – дійсно оптимістична людина. Якщо зі 100%, про які він мріє, збудеться хоч 90%, – це вже буде непогано. Я бачу його бажання зробити. Подивіться, як у Криму заворушилися. Останні два роки «Євро» використовувалося як привід роздавати комусь обіцянки. А яке зараз пішло будівництво? Поїдьте в Крим.
– Я вже була, місяць тому. Питання в іншому. Люди, які приїдуть на «Євро», до Криму навряд чи поїдуть.
– Є дві речі, які мають робити і короткій, і в більш віддаленій перспективі. Треба зробити інфраструктуру. Якщо ти зробиш прекрасні дороги, а не проінформуєш про це за кордоном, як це зазвичай робиться… До речі, Ви бачите, яка йде у нас на телеканалах інформація про Хорватію або Туреччину. У 2007 році була така спроба, і дуже вдала: кількість туристів збільшилася.
– На одному з останніх засідань Кабінету Міністрів (очевидно, Вам міністр розказував про це) розглядали питання: дороги, інфраструктура, як будете готувати? В принципі, бізнесмени до культури так-сяк ставляться. Чи я помиляюся?
– А я повернуся до питання: що таке туризм? Це якась розважальна програма, якесь шоу, або ж бізнес?
– Це я повинна у Вас запитувати, а не Ви у мене.
– Знайти гроші на розвиток туризму – це одне питання. Для того, щоб знайти гроші, треба, щоб наші посадовці, чиновники й бізнесмени, які є і у владі, і навколо влади, і поза владою, зрозуміли: в’їзний туризм – це кошти. Але які кошти?
Один чиновник мені каже: туризм приніс до скарбниці держави минулого року 900 мільйонів гривень. Це, м’яко кажучи, неправда. Чому? Бо він приніс на порядок більше! 900 мільйонів – це що? Цю суму туристичні фірми дістали зі своїх кишень? Або ж таку суму вони змогли показати й заплатити?
Насправді є інша статистика – дані Всесвітньої туристичної організації. А вона стверджує: кожен турист, який приїжджає в країну (туристом вважається людина, яка приїхала в країну, у відрядження, на відпочинок більше, ніж на добу) за один день у середньому витрачає 200-300 доларів. Це готель, їжа, таксі. Це також і музеї…
– Але ж він заплатить 125 гривень за філіжанку кави. З них до бюджету не піде нічого. Чи не так? Бо, очевидно, той готель, про який Ви казали, звільнений від оподаткування.
По-перше, готель звільнений, а кав’ярня – ні. Бо кав’ярня – інший заклад, який від оподаткування не звільняли.
– Але він, певно, працює на єдиному податку?
– Інно, я не хочу, щоб Ви заплутували мене і слухача. Я кажу про те, що ми розвиваємо туризм. Ми маємо зробити так, щоб люди до нас їхали, вивозили враження, привозили гроші. Було у нас 16 мільйонів туристів. Порахуйте: це не може бути всього 900 мільйонів гривень до бюджету; це повинні бути вже мільярди гривень. А хто і яким чином заховав ці гроші, або ж завищив ціну, – це вже питання не до мене. Це питання до податківців. Адже туризм має бути важливою складовою розвитку країни для всіх інституцій.
Ви казали про оподаткування готелів. Про те, що його знизили. Знизили для того, щоб готелі будувалися, щоб була мотивація це робити. Але знизили не для всіх готелів, а лише для тих, які мають «зірковість»: 3, 4, 5 зірок. Людина, яка їде до нас, повинна знати: якщо готель має категорію «3 зірки», це гарантує відповідний рівень сервісу. Те саме стосується інших категорій: четвертої, п’ятої, і так далі… Тут іде робота усієї державної машини.
У нас ця робота тільки починається. Ми ж ніколи не замислювалися про сенс категорій, тієї самої «зірковості». Яка саме йде робота? Держспоживстандарт (а не ми!) інспектує кожен готель. І за своїми стандартами визначає категорію готелю: це – 3 зірки, це – 4, це – 5. Він же надає до Міністерства культури і туризму пропозиції щодо визначення категорії. Наше міністерство каже: гаразд! Після того, як готелю офіційно присвоєні «зірочки», Міністерство культури і туризму має контролювати цей процес. І якщо готель отримав «5 зірок», а потім там впала якість сервісу, тоді ми будемо звертатися з пропозицією переглянути рівень категорії закладу.
Цей процес запускається у нас вперше. Дякуючи УЄФА, «Євро-2012», дякуючи позиції того ж Колесникова, який дуже принципово проводить апаратні наради, – «без води», – ця робота йде. Тобто, за ці два роки треба встигнути зробити все те, про що казали: і навчити людей мови, і все решта.
– Ось інформація одного з сайтів, яку ми отримали за півгодини до ефіру. Перед приїздом Президента Януковича на Сорочинський ярмарок з миргородського санаторію імені Гоголя переселяють людей, які приїхали на відпочинок. Тепер уявіть собі, що там відпочивають іноземці…
– З якого саме сайту?
– Це розміщували абсолютно всі сайти. Почалося з харківського сайту «Главное».
– Я не буду коментувати того, чого не знаю. Я ж за попередньою професією журналіст. Я не хочу казати про те, чи правда це, чи неправда. Але коли про події в Сорочинцях розповідає харківський Інтернет-сайт, у мене виникає питання: чи є достовірною ця інформація? Я приїду й перевірю, але зараз я не можу сказати нічого…
– У випадку, якщо таке відбувається, як Ви можете надалі забезпечити туристам відпочинок? І що робити, аби такого не було?
– Я не уникаю відповіді... Якщо є випадок, то це має стати приводом для розгляду. Прикладом для того, щоб подібного ніколи більше не повторювалося. Я точно знаю, що ані міністр культури, ані будь-хто із заступників міністра культури, ані Президент України не давали таких доручень.
– Це не претензія до Президента або міністра культури. Минулого року схожа ситуація була у Львові з достатньо відомими журналістами, які були поселені в готель. Це було при мені, – інформація достовірна. Це стосувалося досить відомої колеги-журналістки, яку попросили переселитися з готелю, тому що один відомий політик, який нині перебуває в опозиції, мав туди заселитися. У результаті вона виселилася, а він не заселився. Було багато галасу… Але таке було.
– Я не стану повторювати відомі всім речі. Неправда боїться світла. Якщо Ваша колега зіштовхнулася з таким фактом, – треба кричати, треба про це розповідати. Тоді буде відповідна реакція. І той же політик, який сьогодні в опозиції, а вчора був при владі, просто побоїться це робити. Це буде уроком для інших.
– Є таке питання, як внутрішній туризм. Для того, щоб українці вивчали більше Україну. Хай би на суботу-неділю хтось кудись поїхав від Києва за 20 км, 40 км, 80 км, 120 км, але туристичних маршрутів фактично дуже мало. Вони не розроблені. Що потрібно зробити? Чи бачите Ви для себе таке завдання?
– Пріоритетами для міністерства, міністра і для мене особисто, відповідального за цей напрямок, є в’їзний і внутрішній туризм. Можна ділити внутрішній туризм на зелений, діловий, екологічний і так далі, але маршрутів насправді багато. Бракує інформації про них; немає мотивації для людей, які хочуть поїхати. Функції міністерства – розробляти маршрути, інформувати про це. Один з пріоритетів роботи ми вбачаємо в тому, щоб об’єднати наші ресурси з ресурсами комерційних структур для досягнення цієї мети.
Є такий журнал – «Фокус». До призначення на нинішню посаду я залюбки купував спецвипуски, наприклад: «100 найкрасивіших місць України» або ж «30 маршрутів, якими можна проїхати з Києва на автомобілі». Ми хочемо цю інформацію довести до ширшого загалу.
У п’ятницю мав зустріч з головою Держтелерадіо Юрієм Плаксюком. Ми говорили про програму «Українська книга», на яку традиційно виділялося дуже багато грошей, на рівні 30 мільйонів гривень за рік. За цей рахунок видавалися і потрібні книги, які мають йти до бібліотек, і не дуже потрібні книги, – або якась «заказуха», або якісь важкі фоліанти, які один чиновник передаровує іншому.
– То видайте путівники.
– Ось це ми й обговорювали! Він мені показував різні пропозиції. От ми й будемо підтримувати такі ідеї.
– Маємо запитання з нашої електронної скриньки. Пане заступнику міністра, від травня цього року намагаюся поїхати з туристичною групою до Трипілля. Але вже дві туристичні фірми не можуть назбирати достатню кількість людей, а тому подорож скасовують. Працівники вибачаються, але кажуть: ми не можемо набрати групу з 16-ти людей, за Ikarus вони взагалі не беруться. Це туристична фірма, яка спеціалізується на внутрішньому туризмі. Коли в Україні буде нормальна політика у сфері внутрішнього туризму? Запитує Ірина з Києва.
– Та фірма, яка взялася за організацію цього туристичного маршруту, яка про це «прокукарєкала», має нести відповідальність. Яку саме? Людина, яка прийшла до них, відгукнулася на їх рекламу, не має чекати: буде в групі 20 людей або 40… Зараз вони не можуть сформувати автобус. Завтра вони скажуть, що не можуть сформувати потяг. Є у них хоч одна людина, – нехай організовують маршрут, визначають ціни індивідуального туризму. Тобто, це питання бізнесове.
– Я думаю, що питання стосовно Лаври розглядалося в Міністерстві культури. Києво-Печерську лавру і Софію то викидають, то не викидають зі списку ЮНЕСКО. Зараз йдеться про те, що з Лаври викинуть музеї. Наскільки це відповідає дійсності?
– Я не можу цього коментувати. Нехай мені вибачать слухачі, але я працюю всього два тижні. Так, я досить ґрунтовно розібрався з питаннями туризму, «Євро». Кожна апаратна нарада у міністра починається з обговорення цієї теми. Я не буду озвучувати концептуальні речі, з якими не дуже обізнаний на сьогодні. Проте можу сказати, що ніхто на вулицю музеї не викине. Інша справа, що вони будуть переселені…
– А який у цьому сенс? Скільки я живу в Києві, музеї завжди були на цьому місці. А зараз їх мусять кудись виселити. Навіщо?
– Для мене це не аргумент: скільки я тут живу, я пам’ятаю. Якщо б Вам, Інно, було більше років, Ви б пам’ятали дещо інше. Наприклад, як люди ходять на роботу пішки, без автомобілів… Та й доріг не було...
– Питання в іншому: якщо музей переселяють, щось з музейних предметів можна не довести до іншого музею.
– Це вже питання до правоохоронних органів. Я вважаю, що будь-які дії влади треба оцінювати за кінцевим результатом. Тобто: якщо музей переїде без втрат музейних експонатів, до кращого приміщення, з кращими умовами, – тоді цьому слід радіти, аплодувати цьому треба. Тому на цю ситуацію я дивлюся в тому сенсі, що комусь дуже цікаво роздмухувати конфесійні питання. Давайте поживемо, подивимося.
