Чернігівський історичний музей ім. Василя Тарновського в цьо­му плані професіонал, його співробітники постійно організовують екскурсії як по області, так і за її межами. От ми і вирішили приєднатися до одного з популярних маршрутів Чернігів - Батурин - Короп - Вишеньки. Перший пункт - Батурин, їхати до нього близько двох годин, не враховуючи зупинок.
Перша зупинка біля палацу гетьмана Кирила Розумовського. Власність колишнього керманича України видно здалеку. Велична будівля в ранковому тумані ніби спить. Палац-музей відкриється через десять хвилин, проте галасливі туристи вже скрізь. Їх стільки, що до гетьманської оселі утворилася черга. Щоб потрапити всередину, потрібно почекати. Тут - хто перший, того і капці. До речі, щодо капців - при вході до палацу відвідувачам справді пропонують змінне взуття.
Екскурсія триває недовго. Групу водять від зали до зали, розповідаючи історію людей, які тут жили та речей, які наповнюють палац сьогодні.
Палац триповерховий, але для відвідувачів поки що відкриті тільки два. Останній третій - гетьманські спальні. Сьогодні їх лише готують для показу туристам. Жінки з нашої групи неабияк засмутилися - дуже вже хотілося побачити покої, де відпочивав гетьман з коханою жінкою.
Вже після десятої ранку біля палацу черга, як до Мавзолею. Бажаючих відвідати гетьманську резиденцію багато. Гості з усіх куточків України можуть чекати не одну годину, щоб потрапити всередину. В черзі стоять і юні школярі, і поважні пенсіонери.
З розмов вчителів, які супроводжують учнів, стає зрозуміло, що підлітків привозять на екскурсії до Батурина планово. Є розпорядження про обов'язкове відвідання школярами гетьманської столиці (як і меморіалу під Крутами), ідея, звісно, непогана, але враховуючи, те що до Батурина нині їдуть звідусіль аби побачити резиденцію.
Що ж до вражень від палацу, то мене, як і багатьох інших відвідувачів, переповнювали різні почуття. З одного боку, все дуже красиво, вишукано, вражають розписані стіни та стелі, люстри, привезені з Італії та старовинні речі з Маріїнського палацу... Але як влучно підмітив один з екскурсантів: «Душі тут немає». І це, як кажуть - в точку, ну, немає відчуття епохи Розумовського, не відчувається навіть духу старовини, притаманного будівлям з кількасотлітньою історією. Враження таке, що це не палац гетьманської доби, а шикарна новобудова. Втім, це суб'єктивна оцінка. Чоловік із сусідньої екскурсійної групи навіть жартує: «Мабуть так довго ремонт робили, що духу палацу набридло і він... втік».
Подорож триває. Після палацу - Цитадель. Тут враження туристів зовсім інші - повітря просякнуте Козаччиною, погоджуються всі. Дерев'яні споруди фортеці, церква, скарбниця, гармати вражають туристів більше, ніж картини та дорогі меблі палацу. Неабияк оживило картинку екскурсії й кілька весільних пар, які завітали на фотосесію до Цитаделі.
Далі прямуємо до будинку Кочубея. Здалеку помітна довжелезна черга поціновувачів історії, втім, час дарма не гаємо - гуляємо парком, де колись ходила кохана Івана Мазепи Мотря. Оповідають, вона ховала свої листи до гетьмана у старий дуб - це була така скринька-хованка.
Екскурсія будинком Кочубея недовга, бо помешкання невелике. Найбільшою несподіванкою стала кімната тортур у підвалі під будинком. І хоча нічого страшного в приміщенні немає, проте охоплює якесь вкрай неприємне відчуття, як тільки сходиш у підземелля. Екскурсовод пояснює, що кімната для тортур збереглася фактично у своєму первісному стані. Відвідувачів вражає більше навіть не сама кімната, а те, що ціла родина спокійно жила, знаючи, що в підвалі кат випробує на в'язнях своє ремесло.
Подорож триває. Швидко оглянувши Короп і пообіцявши повернутися сюди на каву, ми нарешті їдемо до іншого палацу - Румянцева-Задунайського.
Природа Коропщини настільки красива, що навіть не дивує той факт, що російський вельможа свого часу вирішив побудувати собі палац саме тут. На жаль, на сьогодні від нього, за словами місцевих жителів, залишилася лише третина - флігелі. Проте навіть ці залишки вражають своєю довершеною архітектурою.
Цікаві подробиці про палац та самого Петра Румянцева розповідає завідуюча науково-освітнім відділом Чернігівського історичного музею ім. Василя Тарновського Наталія САМОХІНА:
- Цей палац Румянцев будував сам, у ньому він приймав Катерину ІІ, коли та проїжджала у 1787 році з Санкт-Петербурга через Новгород-Сіверські наміс­ництва. Там її і зустрічав Петро Румянцев, супрово­джував до Коропа, показу­ючи свої володіння, в яких фактично не жив, тому що в нього палаців вистачало.
За часів Румянцева за палацом наглядав управляючий. Так як Румянцев там бував нечасто. Але те, що він там зустрічав Катерину ІІ гарматними залпами - факт достеменний. Там був бал, звучала класична музика у виконанні оркестру кріпаків.
Сьогодні палац в поганому стані. Це видно і неозброєним оком. Колись велична споруда, має обдерті стіни та, як розповідають місцеві робітники, дірявий дах. Проте навіть у такому вигляді палац прекрасний, погоджуються відвідувачі, щоправда, доволі небезпечний. Місцеві жителі не радять туристам підходити близько до будівлі. Всередину потрапити так і не вдалося.
Мешканці села з сумом щодня споглядають, як руйнується пам'ятка історії, але допомогти не можуть. Сьогодні Вишеньки - незаможне і поволі вимираюче село, де люди фактично не живуть, а доживають віку. Ні виробництва, ні навіть сільськогосподарського товариства тут немає. Молодь виїжджає з Вишеньок.
Проте, мешканці не полишають надію на відродження свого рідного села. Кажуть, якщо відремонтують архітектурну пам'ятку, то, можливо, до них поїдуть туристи. Подібну теорію мають і чернігівські науковці та історики.
Валерій САРАНА:
- Сам палац - це прекрасна архітектурна споруда і, звичайно, він охороняється законом як пам'ятка архітектури. Якщо буде розроблений туристичний маршрут за цією схемою, то можна сюди привозити туристів. Тут, справді, є що показати. Село Вишеньки дуже мальовниче, розташоване на березі Десни, на високих пагорбах. І на одному з цих пагорбів стоїть палац Румянцева-Задунайського.
Наталія САМОХІНА:
- Ми б хотіли привернути увагу до того, що ці пам'ятки потребують відновлення та уваги з боку держави. І тут хотілося б провести паралель з Гомелем, де ми бували 22 рази і насолоджувалися палацом Румянцева-Задунайського, який подарувала йому Катерина II «как дом для увеселений», після перемоги над турками. Цей палац має наповнення, має прекрасні колекції. Є з кого брати приклад. Але не будемо забувати, що Чернігівщина набагато багат­ша пам'ятками, ніж сусідня Гомельська область. Питання тільки в одному: коли ми дійдемо до відновлення того, що нам залишили наші пращури.
Після палацу туристи з Чернігова відвідали ще й місцеву Свято-Успенську церкву. Храм будувався разом із палацом, і також потребує ремонту. Насамкінець подорожі заїжджаємо, як і збиралися, у Короп на каву. Стомлені, але задоволені туристи діляться враженнями. Від багатьох чую, що палац у Вишеньках сподобався більше, ніж відреставрований у Батурині. Мовляв, саме в палаці Румянцева-Задунайського ще зберігся той невловимий дух епохи, за яким так полювали чернігівські мандрівники.