 Сучасна вулиця П’ятницька відноситься до числа найстаріших магістралей Чернігова. Територія по якій вона зараз пролягає ще у давньоруську добу входила до складу Окольного граду та Передгороддя та була густонаселена. Під час археологічних досліджень поруч з нею були виявлені залишки житлових та виробничих споруд тих давніх часів, знайдена велика кількість речей, якими користувалися наші далекі предки.
Але це зовсім не означає, що і в князівські часи на місті П’ятницької існувала пряма та широка вулиця, бо тоді міське планування суттєво відрізнялося від сучасної і вулиці не поділяли місто на звичні нам квартали, а радіусами розходилися від Дитинця та півколом охоплювали центр, повторюючи контури укріплень фортеці. При цьому їх напрямок в значній мірі залежав від ландшафту, розташування брам та волі власників земельних ділянок.
Все змінилося після того, як за складеними у 1803 та 1805 роках планами, в Чернігові почала втілюватися регулярна система міської забудови. Саме тоді і з’явилася на карті міста сучасна П’ятницька вулиця. Свою назву, за традицією тих часів, вона отримала від однойменного храму, від стін якого і починалася. Далі вулиця прямувала у північному напрямку до так званої Ковалівки, тобто до сучасної Київської вулиці. На початку ХХ століття її продовжили до Чорториївського яру, тобто до міської околиці
В ті часи вона була забудована переважно одноповерховими дерев’яними будинками, серед яких височіли поодинокі цегляні архітектурні споруди. За офіційними даними, у 1908 році на П’ятницькій вулиці нараховувалося усього 49 домоволодінь. Це були і житлові будинки з прилеглими до них садибами релігійні, торговельні, учбові та благодійні установи.
З лівого боку вулиці, на її перехресті з Богоявленською (сучасна вул. Полуботківська) у 1906 році відкрилося двокласне жіноче училище. На розі Сіверянської (зараз вул. Коцюбинського) до 1919 року існувала фортепіанна майстерня Якушевського. На плані датованому кінцем ХІХ століття там де П’ятницьку вулицю перетинала вул. Срітенська (пр. Перемоги) позначена споруда „Будинку працелюбства”. На початку ХХ століття на П’ятницькій вулиці був також „Оптово-розничный магазин Г. и Л. Малисовых”, де можна було придбати мануфактурні, галантерейні та інші товари.
У 1856 році, на кошти зібрані місцевими католиками, на розі вулиць П’ятницької та Воскресенської (Чернишевського) була придбана земельна ділянка, на якій у 1858 році збудували Римо-католицький костьол, дерев’яний двоповерховий будинок ксьондза, дерев’яний флігель на кам’яному фундаменті, конюшню та інші господарські споруди. У 1931 р. костьол було закрито. Зараз від згаданого комплексу залишилися лише перебудована споруда костьолу, де міститься одне з фондосховищ державного архіву, та флігель.
У 1876 році за рішенням чернігівської Думи біля костьолу було зведено будинок міської Богодільні розрахованої на 17 осіб чоловічої та жіночої статі, за станом здоров’я не здатних до роботи. 6 грудня 1895 року поруч з ним з’явилася ще одна благодійна установа – безкоштовний нічліжний притулок. Тут отримували тимчасовий дах над головою 60 безпритульних осіб, як чоловіків так і жінок, що обходилося міській казні близько 900 карбованців на рік.
Існувала на П’ятницькій вулиці ще одна богодільня – єврейська. Вона знаходилася на перехресті зі Старокиївською вулицею у дерев’яному будинку, який розібрали вже у наш час. Це був найкращий благодійний заклад у Чернігові, розрахований на 42 особи. У ньому діяла пральня, синагога і навіть невеличка лікарня.
В 1901 році в Чернігові було відкрито 4-е міське училище, яке отримало назву „Гоголівське”. Протягом 1904-1905 років для нього, поблизу костьолу, звели двоповерховий цегляний будинок (сучасний медичний коледж). Це був професійно-технічний жіночий учбовий заклад, де протягом 3-х років дівчаток, які вже мали початкову освіту, безкоштовно навчали швацької майстерності. Про високу якість навчання свідчить те, що вихованки училища, вже під час навчання, приймали від населення замовлення на пошиття жіночої та дитячої білизни.
Століття тому на П’ятницькій вулиці мешкали представники усіх верств міського населення – дворяни, міщани, купці, священики, козаки і навіть селяни. Серед них були добре відомі у Чернігові губернський секретар О.І. Мезенцев, купець Б.І. Коган, почесний громадянин І.А. Трепачьов.
Довгий час П’ятницька вулиця не мала твердого покриття і від того навесні та після дощів потопала у грязюці. У 1879 році її нарешті замостили, а в 1898 р. провели водогін. Гірше за все було з освітленням. Навіть на початку ХХ століття як сама вулиця, так і розташовані на ній помешкання отримувати світло від гасових ламп.
За час свого існування П’ятницька вулиця декілька разів змінювала свою назву. У 1919 році її було названо на честь представника єврейської дрібнобуржуазної партії Борохова, у 1922 р. перейменовано на честь професійного революціонера марксиста Урицького. Кілька років тому рішенням міськради їй повернули стару назву – Пятницька.
Володимир Руденок,
|
