Нащадки знаного колись в Україні козацького старшинського роду Галаганів, розкиданого вихором Жовтневої революції і громадянської війни по всіх світах, живуть у Сполучених Штатах Америки, Іспанії, Франції і Швейцарії. А днями вони, представники старших поколінь і молодь, яка вже не знає мови, але не втратила відчуття кровних зв'язків, зібралися в родовому гнізді Галаганів у селі Сокиринці на Чернігівщині.
Громадянка США Єлизавета Блейк, онука графа Миколи Костянтиновича Ламздорфа-Галагана, та її близькі родичі -Михайло Ламздорф-Галаган із племінниками й донькою -завітали в Україну, щоб поповнити документами з сімейного архіву родовий фонд Галаганів у Центральному державному історичному архіві України в Києві. Понад 20 документів цього фонду експонується на виставці, підготовленій до приїзду нащадків Галаганів, у Державній науковій бібліотеці. До речі, під час попереднього візиту пані Блейк передала Чернігівському обласному художньому музею унікальні документи й фотографії з дореволюційного життя її предків.
У допомозі не відмовляв
Лише в Лохвицькому повіті мав понад тисячу десятин землі старовинний і багатий український козацький рід Галаганів. Найвідоміші його представники - Гнат Галаган, чигиринський, а потім прилуцький полковник, та його правнук-меценат граф Григорій Павлович Галаган, який своєю доброчинністю зажив доброї слави і сприяв розвитку України.
Перший з них, по суті, започаткував цей рід, на другому він фактично згас. Григорій Павлович був досить впливовою особою. Непересічна особистість, предводитель дворянства Борзнянського повіту Чернігівської губернії, голова Прилуцького з'їзду мирових суддів, кавалер багатьох високих орденів. Він очолював різні благодійні, громадські й культурні організації, комітети, приятелював із найвидатнішими людьми свого часу.
У Григорія Галагана бували Пантелеймон Куліш і Михайло Костомаров. Його добре знав і поважав Тарас Шевченко. "... Друже мій єдиний..." - так звертався він до Григорія Галагана в одному з листів.
Їх поєднували справді теплі, дружні стосунки. У цьому легко переконатися, зазирнувши до Шевченкового щоденника, де часто згадується це прізвище. А познайомилися вони в Петербурзі, в домі відомого українського історика Маркевича, родича Григорія Галагана.
Григорій Галаган належав до людей, які просто не вміли відмовляти в допомозі. Він фінансував "Громаду", видання книг - за його підтримки побачили світ "Южнорусские песни", упорядковані М. Маркевичем, не один номер "Киевской старины", "Основи", матеріально допомагав місцевій сокиринській громаді. В Києві у фондах Центрального державного історичного архіву України зберігається чимало листів-звернень до Григорія Павловича про допомогу. Серед них - прохання виділити кошти на будівництво приходської школи в селі Озеряни, клопотання про бідних студентів та гімназистів тощо.
Молодий Галаган викупив із кріпацької неволі знаменитого кобзаря Остапа Вересая, допомагав йому матеріально й морально, влаштовував концерти не лише перед найвидатнішими представниками української нації, а й навіть перед імператорською сім'єю. У палаці Григорія Галагана зберігалась надзвичайно цінна й цікава колекція, яку поповнювали кілька поколінь цього роду, - зібрання українських килимів, плахт, порцеляни й кришталю, коштовної козацької зброї, старовинних меблів із дорогоцінних порід дерев, картинна галерея творів відомих художників України, Росії, Західної Європи.
Хто прагнув науки - вчилися
Ліберал Галаган намагався як міг поліпшувати становище народних мас. І в цьому йому дуже допомагала дружина Катерина Павлівна, з роду Кочубеїв. Так вони виховували і єдиного сина Павла - розумного, освіченого й благородного хлопчика. Павлусь любив бувати в родинному маєтку поблизу Конотопа, де переодягався в простий одяг і дивував усіх добрим знанням "сільської", тобто української мови. І раптом трапилася страшна трагедія: малолітній Павлусь помер від епідемічного тифу.
У пам'ять про сина Григорій Павлович заснував вищий навчальний заклад - Колегію Павла Галагана. Тут училися, за статутом, стипендіати Павла Галагана - молоді люди без обмеження соціального стану, тільки б вони були православного або греко-католицького віросповідання й мали прагнення до наук. Були вони навіть з Галичини, яка тоді входила до Австро-Угорської імперії.
Колегія, гостями якої бували кращі представники нації - М. Максимович, М. Лисенко, В. Тарновський, В. Антонович, П. Чубинський, М. Старицький, не одержувала від держави жодної копійки, утримувалася за виручку від оренди галаганівських маєтків, платню тих, хто навчався власним коштом, і відсотки від недоторканого капіталу. Подружжя Галаганів витратило на це мільйон сто двадцять тисяч карбованців, зокрема на кожного учня, серед яких були В. Липський, М. Марковський, В. Грабар, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Д. Петрушевський та інші, майже 840 карбованців. Але коштів усе одно не вистачало: чимало з них забирала бібліотека, куди надходило багато новинок, понад два десятки періодичних видань.
Григорій Павлович помер 1888-го (дружина пережила чоловіка на вісім років). З його кончиною рід Галаганів по чоловічій лінії припинився, та за деякий час відродився. Онука Григорія Галагана Катерина Комаровська, донька його сестри, стала дружиною генерал-лейтенанта графа Костянтина Ламздорфа, якому височайшим повелінням імператора від 1 вересня 1894 року було дозволено іменуватися графом Ламздорфом-Галаганом - з тим, щоб це прізвище в такому вигляді переходило до старшого в роду. А Колегія Павла Галагана проіснувала до 1917-го. У вогні революції горіли панські будинки, багатющі книгозбірні й мистецькі колекції. В селі Сокиринці такого варварства не трапилося: Григорій Галаган, який не раз захищав селян, залишив по собі найкращу пам'ять, тож розграбувати і знищити його палац і маєток під час революції не дали.
Та 1935 року був знищений склеп Галаганів. Викинуті варварами останки селяни потайки перепоховали, але де - невідомо.
До чудового архітектурно-паркового комплексу, який зберігся в родовому помісті Галаганів у селі Сокиринці на Чернігівщині, за традицією приїздять місцеві молодята - на щастя! І маленька Лео Ламздорф-Галаган, яка ще й не думає про заміжжя, вже знає: вона знову повернеться сюди, але вже теж у фаті нареченої.
