 Серед осінньо-зимових празників найбільше виділяється своєю поетичністю й неповторністю один з них – Андрія, чи як його ще називають у народі – Калита, котрий припадає на 13 грудня. Він вважається парубоцьким святом. Напередодні, тобто 7 грудня, дівчата вже мали змогу визначати обрядодіями свою покровительку – Катерину. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гуль, де юнаки й дівчата шукали собі пару для майбутнього подружнього життя.
Щоправда, дехто вважає: в давнину особливої різниці щодо «статевості» між цими святами не було, хіба те, що на Катерини складчину приносили дівчата, а на Андрія – парубки. Пізніше, коли празники охристиянізувалися іменами святих, то відповідно й переорієнтувалася їхня структура. Проте незаперечним є факт, що це виключно молодіжні обряди.
До прийняття християнства це свято називали Калитою. Дехто вважає, що воно походить від слова «календи». Очевидно, ми маємо справу з молодіжними вечорницькими зібраннями, які, започаткувавшись 13 грудня, носили спільну назву Калити й тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. В цей час найбільше вдавались до заклинань, завбачення майбутньої долі й ритуального кусання «калети».
Напередодні свята Андрія, увечері, молодь збиралася на «калиту». Дівчата випікали великий корж, підвішували його до сволока, а хлопці мали «проїхати по коцюбі» і відкусити шмат. Присутні намагалися росмішити «коцюбника» - так називали того, хто їхав на коцюбі. Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмащували сажею. Пізно ввечері дівчата збиралися в окремий гурт для ворожінь.
Андрій Первозванний став першим благовісником віри нашої православної, коли, пройшовши для служіння апостольського по Дніпру до круч Київських, сказав пророцькі слова учням своїм: «Вірте мені, що на цих горах возсіяє благодать Божа і Господь здвигне тут багато церков і освятить святим хрещенням всю Руську землю!».
Андрій був простим рибалкою, але першим, коли знайшов Господа, скрикнув, звертаючись до брата Петра: « Ми знайшли месію, що значить: Христос!». Після того, залишивши свої сітки, вони вирушили за улюбленим Вчителем – до смерті, смерті Христової.
Іоанн Золотоуст пояснює: «Та не сітки залишили учні; вони залишили свої земні пристрасті, а замість рибалок стали «ловцями людей», Духом Святим вловлюючи у сітки Слова Божії премудрих віка сього».
|
