 Щоразу напередодні Дня Перемоги так чи інакше ми згадуємо, що Велика Вітчизняна торкнулася всіх родин без винятку. Можливо тому це свято свят завжди було і залишається особливим для всіх чернігівців, а надто цей рік, у вересні якого місто відзначатиме 70-річчя звільнення від німецько-фашистських загарбників.
Та скільки б не минуло років, скільки б не накопичилося спогадів живих свідків та документальних свідчень про період заволодіння та визволення Чернігова від окупантів, будь-яка нова згадка про війну являє собою беззаперечну цінність.
Німі й красномовні свідки
Такої думки дотримується і представник молодого покоління, чернігівець Дмитро Силич, якому всього лише за два роки вдалося з маси мозаїчних фрагментів скласти картину періоду окупації рідного міста, ні з чим незрівнянну у своїй достовірності. Адже йдеться про справжні раритети — унікальні фотографії періоду німецької окупації Чернігова 1941—1943 рр., що увійдуть до центральної частини фотоальбому. За словами Дмитра, такий подарунок місту зараз у процесі підготовки, і якщо буде забезпечене повне фінансування проекту у встановлений термін, то запланована презентація фотоальбому відбудеться на 70-річчя визволення Чернігова.
Головна властивість продукту колекціонування — ефект присутності, що ніби стирає межі між минулим і сьогоденням. Світлин у колекціонера за два роки назбиралося десь близько 230 (хоча ще пару років тому місту були відомі лише близько десяти фотографій), кожну з яких у певному сенсі доводилося відвойовувати фактично у нащадків тих самих окупантів. Але про все по черзі.
Знімати на плівку — німецький привілей
— Ми всі знаємо, що Чернігову й цілому поколінню його мешканців випало на долю пройти неймовірні випробування труднощами і втратами. Але обставини складалися так, що окуповане місто, саме його існування залишилося лише в людській пам’яті, яку згодом було передано нам через свідчення. А ось фотографії стали надбанням солдат вермахту, оскільки чи не кожен з них володів власним фотоапаратом, — каже Дмитро.
За його словами, справа в тому, що під час війни серед радянських людей зробити власну світлину могли лише «потрібні» люди — військове командування та воєнкори. Із мирного населення Чернігова такої можливості практично ніхто не мав. А під час німецької окупації тим більше ситуація склалася така, що було зовсім не до того: відомо, що указів німецька комендатура видавала силу-силенну. Скажімо, населенню заборонялося мати навіть лижі. Тож чернігівці, замість того, аби віддати, вважали за потрібне зламати їх власноруч, здійснюючи таким чином пасивний супротив режиму. До речі, невідомо, чи зафіксовано момент призначення восени 1941-го бургомістра Чернігова, якого обирали з місцевих, адже фотографій досі не знайдено. Відомо лише, що замість першої «кандидатури» — громадянина Покровського, трохи пізніше призначили іншого, на прізвище Азаров, адже Покровський запізнився на п’ять хвилин, за що отримав ляпаса від німецького офіцера шкіряними рукавицями…
Фантом війни: завдяки всесвітній павутині
Тож, за словами молодого мисливця за артефактами, найбільший спадок того окупованого міста залишив саме німецький фотооб’єктив, а надто — начальника поліції міста Йогана Ганса Клепша, котрий перебував у Чернігові від кінця листопада 1941-го і до початку серпня 1942-го. «Вірний пес» Третього рейху, австрієць за походженням, він понад усе любив мистецтво, зокрема, фотографію. Походжаючи вже напівзруйнованим Черніговом, він назнімав чимало його краєвидів, які з німецькою педантичністю фасував у свій особистий фотоальбом. Помер Ганс через 13 років після поразки фюрера, а за майже 70 років ця реліквія була виставлена на продаж. Дмитро про вартість знахідки лише зазначає: альбом того вартий. Загалом, саме на німецьких та австрійських форумах хлопець і «накопав» чимало матеріалу для фотолітопису рідного міста. У будь-якому випадку, випросити щось задарма в європейців — марна трата часу і сил. Буває, на жаль, взагалі домовитися не вдається.
Цілісна картина можлива за інформації обох сторін
У цьому переконаний сам Дмитро, котрий, як ми знаємо, доклав рук до того, щоб Чернігів нею, нарешті, заволодів. «Дореволюційна тематика є досить популярною серед колекціонерів. У багатьох обласних центрах видано чимало фотоальбомів з листівками та видами міст, але Чернігів у цьому, на превеликий жаль, є винятком, — розмірковує хлопець. — А ось не такий далекий, але переломний час, як 1937-й рік та період окупації — теми майже не торкані. Під час війни Чернігів був прифронтовою зоною, тому нам із такими фото пощастило менше. Оформлені фотозібрання мають тільки Київ і Харків. Але, сподіваюсь, восени ми станемо третіми, якщо буде належне фінансування видання», — каже він.
Кілька слів про самого колекціонера та ентузіаста. Як зізнався наш співрозмовник, історією загалом і особливо Чернігова він цікавиться давно. «Хоча сьогодні таке захоплення 27-річного хлопця, який зовсім не історик і насправді менш за все на нього схожий, може здивувати кого завгодно. Не можна й назвати суміжним із хобі напрям його основного фаху — музична журналістика, котра на теренах СНД стала майже екзотикою (Дмитро працює дистанційно для англомовних сайтах). Втім, є одне спільне: цікавість до аналітики, а також бажання в історії та мистецтві певним чином заповнити прогалини, що йому успішно вдається (зібрати 230 зазначених фото за два роки — це рекорд, без сумнівів). Хоча варто сказати, що Дмитро не прагне себе надто виділяти. У майбутньому фотоальбомі, співавторами якого також є відомі краєзнавці Сергій Лепявко та Костянтин Ягодовський, головний герой — місто.
Чернігів очима мирних жителів
Цілі пласти інформації стосовно періоду 1941—45 рр. у житті Чернігова Дмитро черпає з документальних фільмів, з літератури, починаючи з 1948-го року видання. Але зазначає: навіть будні окупованого міста на знімках здатні вразити будь-кого з сучасників. Ніхто того не знає, але, скажімо, на фото, де молоді чернігівці, які від’їжджають до Німеччини на примусові роботи та, прощаючись із рідними, беруть на пам’ять із собою гілочки з батьківщини, можливо, хтось впізнає своїх знайомих чи сусідів. Або вгадає прославлені наші фабричні мандоліни, балалайки і гітари — серед краму, що з рук продають жіночки на міському базарі. Як відомо, після авіабомбардування міста наприкінці серпня 1941 р. музична фабрика зазнала масового пограбування місцевим населенням.
Незважаючи на те, що переважна більшість місцевих кримінальних елементів була знищена німцями вже в перші дні окупації, публічні страти відбувалися регулярно. Одним із місць розправи над небажаними особами, серед яких переважно були чернігівські патріоти-підпільники, став найбільший у довоєнному місті чотириповерховий житловий будинок, на балконах якого відбувалося повішання (стояв на сучасній алеї між пам’ятником Леніна та магазином «Дитячий світ». За свідченнями очевидців, першими жертвами стали два хлопці з Лісковиці.
Нові фото дозволяють по-новому подивитися на «темні» сторінки війни. Так, наприклад, невідомо, за яких саме обставин під час бомбардування постраждала П’ятницька церква. «Вважається, що храм був зруйнований на початку війни, — розповідає колекціонер, — але справа в тому, що за словами очевидців, 23 вересня 1943 року, вже після звільнення міста, храм ще стояв цілий, а вже за два дні його не стало. Доказом тому є відповідне фото».
Війна повністю змінила обличчя міста, каже Дмитро. Немає Вознесенської та Воздвиженської церков. Під час бомбардувань було зруйновано прибудову, так звану «холодну церкву» Катерининської, постраждали дзвіниця Борисоглібського собору, Колегіум. Список можна продовжувати. А тому важливо: те, що ляже в основу видання — свого роду частка минулого нашого міста, яке ми таким не бачили ніколи, але пам’ятатимемо завжди.
|
