 Чернігівські краєзнавці не прийшли до єдиної думки про «кордони» Лісковиці. На карті міста - це місцевість в заплаві Десни, об'єднуюча вулиці: Лісковицька, Антонова-Овсіенко (раніше — Південна), Варзара (Лугова), Толстого, Гліба Успенського, провулки Гайові. Цікаво, що в «Замітках старожила», автор яких описує Чернігів початку XIX століття, згадується, що передмістя починалося біля Катерининської церкви і Московської слободи (зараз - Кавказ) і тягнулося упродовж Болдиних гір до Іллінської церкви.
Заселена ця місцевість була торговцями, рибаками, пекарями, обслугою Єлецького монастиря. До першої половини XX століття на захід від Лісковиці, як окремі райони, топографічно виділяли урочища Пастовник, Містечко, Малієв Яр, які зараз вважаються Лісковицею. Крім того, територія цього мікрорайону включає колишню Вовчу Слобідку, Болдині гори, Холодні Яри, і навіть частину забудованого останнім часом урочища Святе і озера Млиновище. Тут же описується давня легенда про Миколу Святошу - сина Чернігівського князя Давида Святославича, який до свого постригу в ченці володів цією місцевістю, а згодом передав її в дар Києво-Печерській Лаврі.
За результатами проведених у різний час археологічних досліджень, відомо, що Лісковиця була заселена в давньоруські часи, і вважалася Чернігівським Подолом, який починався біля підніжжя укріплень Дитинця і тягнувся до заснованої Святим Антонієм Печерським Лаври, яка відома з XVII століття, як Троїцко-Іллінський монастир. У той час Лісковиця була одним з головних торгівельно-виробничих районів міста. Тут були виявлені всі три з відомих в Чернігові цегельних заводів. Описується чернігівська околиця і в книзі Миколи Маркова «Про достопам’ятності Чернігова», матеріали для якої автор збирав в кінці XVIII - початку XIX ст. Він стверджує, що Лісковиця отримала свою назву завдяки густим лісам, які зростали тут в минулі часи. Але деякі нинішні краєзнавці ставлять під сумнів цю версію, тому що колись Болдина гора була густо вкрита порослю лісового горіха - ліщиною, що і дало назву Лісковиці.
У XIX столітті Лісковиця перетворилася на своєрідний спальний район, який забудовувався одноповерховими будинками. Вже тоді «мікрорайон» вважався «легенями» міста - такої кількості садів не було ніде в Чернігові.
Свій неповторний вигляд околиці вдалося зберегти до цих пір. Хоча наприкінці 80-х років минулого століття велася справжня боротьба проти плану «сучасної» забудови Лісковиці. У той час могутньо розвивалися промислові підприємства Чернігова - комбінат хімічного волокна і камвольно – суконний комбінат, яким були потрібні нові робочі руки, а це означало - нові житлові мікрорайони з розгалуженою інфраструктурою. Важко сказати, в чию «світлу» голову прийшла думка забудувати Лісковицю. І йшлося не лише про те, що буде нанесена серйозна шкода історичній самобутності Чернігова. За словами місцевих жителів, навряд чи б встояло житло, зведене на піщаних намивах біля нафтобази.
Краєзнавці, активісти і видні громадські діячі Чернігова викликали хвилю обурень, яка докотилася до Москви. Про проблему невеликого українського містечка писали газета «Правда» і журнал «Вогник», а потім до Чернігова приїхала комісія фахівців. Архітектори вивчали панораму міста з боку Валу, з Болдиної гори, із залізничного моста і вжахнулися, що така природна краса і гармонія могла бути втрачена через недбалість місцевих чиновників.
«Історія життя кожного – історія життя держави», - це вислів дуже точно говорить про роль людини в історії його країни, міста, і навіть... вулиці. Живописна і надихаюча на творчі і громадянські подвиги Лісковиця була колискою таких відомих в історії України осіб, як Лазар Баранович, який був Чернігівським єпископом і став засновником першої в місті друкарні, Степан Подобайло - гетьман Лівобережної України. Тут бере початок рід Цвєтових, нащадок яких - Володимир - відомий в СРСР раціоналізатор, працював слюсарем на музичній фабриці, лауреат Державної премії СРСР, нагороджений орденом Леніна, Трудового Червоного Прапора. Не менш знаменита сім'я Вербицьких. Чернігівською Жанною д'Арк називали командира бронепоїзда «Влада - Радам!» Людмилу Мокиевську-Зубок, яка також жила на околиці Чернігова, - Лісковиці, в провулку Гаєвому. «Полярним соколом» називали Героя Радянського Союзу Петра Леонтійовича Коломійця, який воював проти фашистів в Заполяр’ї.
Ігор Юрков, Марк Вороний, Леонід Глібов, Опанас Маркович, Михайло Коцюбинський любили гуляти на Болдиних горах
А скільки простих людей - чистих і благородних серцем, могли залишитися на узбіччі історії? Олексій Іванович Чевплянський, що врятував дерев'яну будівлю школи №4 від запальної бомби під час Великої Вітчизняної війни, Феодосій Григорович Журавель – учасник Чернігівського підпілля, нагороджений медаллю «За відвагу», завдяки йому уціліла інша будівля школи - двоповерхова, в якому знаходиться зараз музей Лісковиці. Важко уявити, що під час окупації тут розташовувалася філія німецької розвідшколи. Відступаючи, фашисти хотіли підірвати приміщення, щоб знищити секретні документи і списки завербованих. Не вийшло! Або Ірочка Липницька- перша красуня Лісковиці, яка закохала в себе солдата вермахту Августа Гойварца. Потім вони разом бігли до партизанів, викравши у фашистів вантажівку з боєприпасами, воювали в загоні особливого призначення під командуванням Кима.
Скільки їх було - великих і маленьких? Людей, пам'ять яких зберігає шкільний музей на околиці древнього Чернігова.
Якщо Вас зацікавила історія дивовижної місцевості під назвою "Лісковиця", то можете завітати до музею, що висвітлює історію цієї стародавньої частини Чернігова. Він знаходиться в приміщенні середньої школи № 4 за адресою вул. Толстого, 17. Перед візитом необхідно попередньо зателефонувати (0462) 676-401
Наталя Бушай, тижневик «Чернігівський тиждень» №3 (961)
|
