 Ставний, вродливий, з приємним і сильним від природи голосом, співак відразу ж упав в око молодій царівні. Вроджені риси не пропали марно. Скоривши серце царівни, він стає її найближчим і надійним порадником і помічником-фаворитом. На той час Єлизавета Петрівна перебувала в опалі з боку Анни Іоанівни і шукала розради в розвагах.
Зійшовши на російський царський престол, Єлизавета Петрівна надає Олексієві багато привілеїв: від звання фельдмаршала до передачі у власність сіл в Україні, а також титул графа, більше того - вступає з ним у таємний шлюб. Графські титули здобули й мати, брат і сестра Олексія. Розумовські стали найбагатшими людьми Російської імперії.
Та завдяки братові найбільш відомою постаттю в історії став Кирило. Здобувши блискучу освіту за кордоном, він стає президентом Російської академії наук, а згодом - гетьманом України. Будучи освіченим і закоханим в архітектуру та музику, він оточив себе видатними художниками, митцями. Мав садівників, музикантів, співаків, архітекторів. Будучи людиною дуже заможною, він будував палаци, створював парки, архітектурні паркові ансамблі. У 1750 році Кирило Розумовський став гетьманом України. Він не забуває й про Козелець, зокрема сприяєбудівництву канцелярії Київського полку, в колишньому приміщенні якої нині міститься районна бібліотека. Та ще більш відомою будівлею став козелецький собор Різдва Богородиці. Його збудовано з ініціативи й за підтримки Кирила, проте активну участь у будівництві брала вся родина Розумовських. Воно велося в основному силами кріпаків. До Козельця з усіх помість Розумовських, розкиданих по обидва боки тракту Київ - Петербург від Чернігова до Києва, було зігнано сотні кріпосних селян, хоч якоюсь мірою здатних до будівельної справи. Тих, котрі незналися на будівельній справі, поспішно навчали її азів. Десятки досвідчених талановитих майстрів працювали під наглядом головних будівничих цієї споруди - архітектора А. В. Квасова, талановитого українського майстра своєї справи I. Г. Григоровича-Барського і придворного художника Розумовських Г. А. Стеценка. Заспогадом нинішнього жителя Козельця Віталія Федотовича Очана, художник Г. Стеценко деякий час навіть жив поряд зі спорудою, що зводилася.
Протягом 11 років (1752 - 1763) велося це будівництво. Звісно, належноїтехніки не було. Не було й пристроїв, які б полегшували роботу. Щоб подати робітникам будівельні матеріали на місце роботи, знизу доверху майбутньої споруди було зроблено під'їзну дорогу від села Лихолітки до села Гламазди з підйомом і спуском потрібної висоти навколо собору. Понад десять років щоденної виснажливої праці сотень людей було покладено на те, щоб виріс красеньсобор і поруч з ним - дзвіниця (з розповіді козелецького краєзнавця О. Шама).
|
