Джерела з історії Стародубського князівства. Любецький пом’яник. Князівські та хрестильні імена. Список князів.
Як вже було згадано, список стародубських князів часів Київської Русі не може вважатися повним.

Тризуб «розквітлий хрест» - неофіційний символ сучасної Брянщини.

По-перше, Стародубське князівство ніколи в цей час не грало значної ролі у чернігівській та загальноукраїнській політиці.
По-друге, наслідком монголо-татарської навали стала руйнація колишнього суспільного ладу у краї та повне знищення тих документів, які б могли висвітлити для нас історію Стародубщини цього періоду.
Джерелами для вивчення історії Стародубського краю епохи Київської Русі є для нас згадки у літописах та так звані пом’яники, до яких заносилися імена померлих князів для церковних молитов за їх упокій.
З усіх відомих нам пом’яників найбільше свідоцтв про стародубських князів міститься у так званому Любецькому пом’янику. Нижче подаються імена відомих нам стародубських князів 12-13 ст.ст. з датами їх володарювання у Стародубському та Ропському князівствах. У дужках подаються їх хрестильні імена – як відомо давньоруські князі крім загальновідомого (князівського) імені мали ще імена хрестильні (церковні), так, наприклад Хреститель Русі князь Володимир Великий мав хрестильне ім’я Василь, а його бабця – княгиня Ольга була похрещена як Олена.

СТАРОДУБСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

Святослав (Микола) Ольгович (1141-1146)
Ізяслав Давидович (1147-1151)
Святослав (Михайло) Всеволодович (1155-1157)
Святослав Володимирович (1157-1160)
Ярослав (Прокопій) Всеволодович (1160-1180)
Олег (Костянтин) Святославович (1190-1198)
Всеволод (Данило) Святославович Чермний (1198-1202)
Гліб (Пахомій) Святославович (1202-1204)
Давид Ольгович (1204-?)
Володимир Давидович
Мстислав (Федір) Давидович
Костянтин Давидович

РОПСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
Ярослав (Прокопій) Всеволодович (1157-1160)

Трубчевське князівство

1164 рік. Буй-Тур Всеволод. Образ Всеволода в «Повісті про Ігорів похід». Нащадки Всеволода.

15 лютого 1164-го року помер чернігівський князь Святослав Ольгович, син Олега, той що був першим відомим нам стародубським князем (у 1141-1146 рр.). По смерті його знову розпочалася ворожнеча між князями Чернігівської Землі.
Старший син Святослава Олег, поперед свого двоюрідного брата, іншого Святослава (Всеволодовича), старшого з роду Ольговичів, захотів стати чернігівським князем. Боротьба поміж Ольговичами завершилася і на цей раз компромісом. Святослав Всеволодович залишився у Чернігові, а Олег Святославович отримав у своє володіння Новгород-Сіверський. Але частину Новгород-Сіверського князівства довелося йому віддати власним братам.
Так середній син Святослава Ольговича – Ігор, став князювати у Курську, а молодший з синів Святослава, Всеволод, став першим князем міста Трубчевська, на високому березі ріки Десни. Вдале розташування міста, на значному торгівельному шляху, що з’єднувався Десною з Новгородом-Сіверським, Черніговом та Києвом, призвело до того, що ще з часів Володимира Великого тут було створено значний торгівельний центр, у якому, окрім сіверян, жили й переселені сюди Володимиром радимичі.
Сама назва Трубчевська свідчить про зв'язок його імені з річковим торгівельним шляхом, адже «трубою» в часи Київської Русі називалася протока, або річкове русло. Тодішній Трубчевськ знаходився у 10 кілометрах південніше від сучасного, на місці злиття Десни із протокою Бистриком, що тягнеться аж на 28 км. Місце, де стояв стародавній Трубчевськ і дотепер люди називають Трубою.
Було Всеволоду Святославовичу тієї пори, як став він трубчевським князем, лише дев’ять років. Трохи молодший від свого старшого брата Ігоря, вже з дитинства став Всеволод його вірним товаришем та соратником. Обидва з братів з дитячих років бачили та розуміли, до чого призводить князівська ворожнеча, коли українські князі, замість того, аби єднати свої зусилля у зміцненні рідної Держави, боролися та воювали один з одним, наводячи на Руську землю її найлютіших ворогів – половців.
Уже і в Стародубській землі було небезпечно жити, уже і зі Стародубщини уходили люди в далекі та непривітливі ростово-суздальські краї, засновуючи там нові Стародуби (так виникло місто Стародуб на річці Клязьмі, в сучасній Владимирській області Росії). Уже з дитячих років вирішили Ігор та Всеволод завжди допомагати один одному у спільній боротьбі проти ворогів Руської землі.
Спливали роки. Брати мужніли. Ігор після того як Олег перебрався до Чернігова, став Новгород-Сіверським князем, а Всеволод об’єднав під своєю владою Трубчевськ, Курськ та Путивль.
У 1185-му році вирішили брати йти спільним походом проти половців. Очолив похід князь Ігор, як старіший, але особливі сподівання покладав він на військо Всеволода, адже славилися його воїни як неабиякі ратники, а сам Всеволод мав від народу прізвисько «Буй-Тур» за свою силу, відвагу та лицарство. Як відомо, похід цей закінчився поразкою, але подвиг сіверських князів навіки закарбувався в пам’яті українського народу завдяки «Повісті про Ігорів похід», у якій невідомий нам автор з великим талантом описав патріотизм руських князів та їхню любов до Вітчизни.
Про вояків князя Всеволода, курян, автор «Повісті про Ігорів похід» пише: «А ті куряни-свідомі воїни, під трубами повиті, під шоломами злеліяні, з кінця списа вигодувані. Шляхи їм відомі, яруги їм знайомі, луки в них напружені, сагайдаки відчинені, шаблі вигострені; самі скачуть, як сірі вовки у полі, шукаючи собі честі, а князю слави». А про самого князя Всеволода згадує так: «Яр-туре Всеволоде! Стоїш на бороні, прищиш на воїв стрілами, гримиш о шоломи мечами харалужними. Куди Тур проскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там лежать поганські голови половецькі. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварські од тебе, яр-туре Всеволоде!».
До останніх літ свого життя (помер він у 1196-му році) залишався Всеволод Святославович трубчевським князем. По смерті тіло його було привезено до Чернігова, де і поховане у Благовіщенському соборі. У 20 ст. радянські антропологи вивчали Всеволодови кістки. Тоді і стало відомо, що князь Всеволод і справді був богатирем – людиною могутньої статури і великої фізичної сили. Тепер антропологічний портрет князя Всеволода зберігається у московському Історичному музеї.
Після смерті князя Всеволода трубчевський престол зберігається в роду його дітей. Спочатку у Трубчевську князював син Всеволода Святослав, за ним його онук Андрій, потім правнук Михайло, і останнім був праправнук Іван. На відміну від Стародубського князівства, князівська династія Рюриковичів у Трубчевську збереглася до першої половини 14 ст., не зважаючи на монголо-татарську навалу.
Це свідчить, скоріш за все, про велику пошану, якою користувалися нащадки князя Всеволода у рідному місті. Усі вони сиділи у Трубчевську міцно, не бажаючи міняти рідні землі на якісь інші уділи, нехай навіть і кращі. Таким чином виконували вони заповіт свого великого предка – любити та берегти рідну землю.

ТРУБЧЕВСЬКІ КНЯЗІ

Всеволод Святославович «Буй Тур» (1164 - 1196)
Святослав Всеволодович (перша половина 13 ст.)
Андрій (Борис) Святославович (середина 13 ст.)
Михайло Андрійович (друга половина 13 ст.)
Іван Михайлович (перша половина 14 ст.)

Культура Стародубщини IX-XII століть

Стародуб і Трубчевськ. Розшуки Василя Падіна. Стародубські тризуби. Архітектура. Боян у Трубчевську.

Внаслідок руйнації суспільного життя Київської Держави під час Батиєвої катастрофи, величезна кількість як письмових документів так і пам’яток матеріальної культури цієї доби згинула для нас назавжди.
Архітектурно вивершені храми Чернігова, перлина не лише давньоукраїнської, а й світової літератури – «Повість про Ігорів похід», археологічні свідоцтва колишнього добробуту мешканців Сіверської землі, що були знайдені при розкопках – усе це свідчить про те, що культурні надбання Північно-Східної України на момент знищення Київської Держави були досить і досить великими. І хоча Стародубський край залишався увесь цей період провінційною землею Чернігово-Сіверського князівства, але, безперечно, разом з усією Сіверською землею повинен був розвиватися і він. І є такі свідоцтва, які підтверджують нам це.
Найбільш розвинутими містами Стародубщини були на цей період Стародуб і Трубчевськ. Археологічні розкопки, проведені в цих містах, виявили велику кількість предметів матеріальної культури, якими користувалися у своєму побуті наші предки.
Так, при розкопках у Стародубі знайдено досить багато горщиків та берестяних посудин з зерном пшениці та жита, залишки млинового колеса та лотка для води, товсті дубові плахи старовинної лежневої мостової. Недалеко від міста, на торф'янику, знайшли зліпок величезного човна із заломленим догори носом. Дерево погнило, а форма судна збереглася.
Про що, про які далекі дні говорила ця знахідка? Чи про те, що колись тут волоком тягнули судна? Або ж про часи куди більш стародавні, коли був звичай класти померлого на човен і пускати його за течією річки в далеке море? Як би там не було, а стародубські старожитності іще чекають на свого сумлінного дослідника.

Двузуб та тризуб – знаки чернігівських Рюриковичів на глеках із Трубчевська.

Більше у цьому плані пощастило стародавньому Трубчевську. Його дбайливий дослідник, місцевий археолог Василь Падін усе своє життя віддав розшукам місцевих старожитностей. Саме він розшукав знаменитий «скарб антів» 7 ст., саме завдяки Василю Падіну Трубчевський краєзнавчий музей став самим кращим за своєю експозицією музеєм Стародубщини. В. Падін кілька десятиліть очолював цей музей та завжди принципово боровся із свавіллям брянських та московських чиновників, які бажали прибрати до власних рук кращі трубчевські експонати. Падін зберіг для мешканців Трубчевська і антське срібло і безліч інших безцінних експонатів доби Київської Русі.
Серед археологічних предметів, знайдених Василем Падіним на розкопах у Трубчевську, особливе місце займають глиняні амфори, глеки та металеві поясні бляшки з емблемами чернігівських князів – двузубами та тризубами. Величезна кількість таких знаків може свідчити про свідомий місцевий сіверський патріотизм, про любов трубчевців до своєї Київської Держави. Іноді офіційний символ Рюриковичів тризуб об’єднується на трубчевських старожитностях із місцевим язичницьким символом – сонцем. Взагалі ж, пошана мешканців Стародубщини до свого князівського символу – тризубу не зникла і після монгольської навали.
Коли після зруйнування монголами Чернігова та Новгорода-Сіверського суспільне життя Сіверської землі перемістилося на недовгий час на свою північну околицю – до Брянська, то княжим знаком брянських Ольговичів став також один із різновидів чернігівського тризубу – так званий «розквітлий хрест».
У наші часи цей хрест став офіційним символом Брянсько-Сівської єпархії місцевої православної церкви, а у 1998-му році місцеві патріоти з Кафедри вітчизняної історії старовини і середньовіччя Брянського державного університету запропонували брянській владі зробити сіверський тризуб офіційним символом Брянської області. На жаль, такого єднання з близькою до Брянської області Україною брянська адміністрація дозволити собі не змогла, тому й залишилися дотепер символами російської Брянщини золота ялинка, серп та молот, та червона стрічка.
Архітектурне будівництво на Стародубщині 9-13 ст.ст. використовувало в якості матеріалу виключно деревину, і зразків цієї архітектури до наших часів, на жаль, не збереглося. Лише у Трубчевську наприкінці 12 ст., за князя Буй-Тура Всеволода розпочинається будівництво цегляного храму на зразок чернігівської церкви Параскеви-П’ятниці. Але у роки занепаду, після монголо-татарської навали, цей храм руйнується, і на його підмурках у 16 ст. зводиться новий Троїцький собор.

Пам’ятник Бояну у Трубчевську.

Народна трубчевська легенда розповідає, що саме у цьому місті народився великий давньоукраїнський поет Боян, якого з неабиякою пошаною згадує невідомий нам автор «Повісті про Ігорів похід». Коли у 1975-му році мешканці міста святкували 1000-річний ювілей рідного Трубчевська, було вирішено поставити Бояну пам’ятник, як тій людині, з чиєю особою народна свідомість пов’язує початок свого міста. От так і зараз височить у Трубчевському парку бронзова постать славетного українського поета, яка нагадує нащадкам про невмирущу славу 35. власних предків.