Ви чули, як «розмовляють» між собою, перегукуються чернігівські храми? Ні?
Тоді вставайте раненько, поки сонечко ще не встигло обійняти вас своїм першим
ласкавим промінням, і прислухайтесь. Ніби з небес полинуть до вас дивні
чаруючі звуки і одразу «візьмуть» за душу, подарують якусь незбагненну радість.
То – голоси сивої давнини, голоси віків, епох.
Все частіше і гучніше лунають вони сьогодні. В містах і селах нашого краю останнім часом з’являються (що, звичайно, приємно) нові – великі і малі храми. Он скільки їх лише в Чернігові здійнялось до неба своїми золотими куполами. Люди йдуть до них, аби бути ближче до Бога, очиститися, відчути просвітлення душі, стати добрішими, людянішими.
У моїй філателістичній колекції – десятки поштових марок, конвертів, листівок, на яких зображені храми нашого благодатного краю, усі вони милують око своєю величчю, багатством вбрання. Що ж до наших давніх святинь, то вони, до речі, значаться в числі перших за кількістю на широких теренах Київської Русі.
По-різному слугували вони людям у різні часи. У мирний час храми закликали мирян до чесної праці, до благоденства. Коли ж на нашу землю приходила біда, дзвони соборів тривожно били на сполох, кликали людей до зброї, аби захиститись від поневолення. На довгому віці бувало всього: і радість мирного творення, і трагічні
дні жорстокого руйнування святинь, гноблення священнослужителів. Але все, на щастя, відновлювалось. Добро перемагало. На сторожі того доброго,
благочинного завжди стояли і стоять сьогодні храми.
Завітаймо у віддалені куточки Сіверського краю. Погляньмо на тамтешні святині (мені зробити це легше, бо усі вони зображені на поштових марках, конвертах, листівках). Зачаровують красою і собор Різдва Богородиці та Вознесенська церква у Козельці,
і церква Казанської Богоматері у Семенівці, і Спасо-Преображенські
собори у Новгороді-Сіверському та Прилуках, і Миколаївський собор у Ніжині та багато інших. Майже всі вони – унікальні зразки традиційного храмового будівництва Лівобережної України періоду XVIIXVIII століть.
Справжньою перлиною такого будівництва в Україні є і Трьохсвятительська церква у селі Лемеші Козелецького району. Спорудила її на власні кошти у 1760х роках наша землячка
Наталка Розумиха – мати Олексія і Кирила Розумовських. Ці прості сільські хлопці, як відомо, пробилися аж до верхів царської влади. Граф Кирило Розумовський навіть був обраний гетьманом Лівобережної України, резиденція якого була у Батурині.
Були у нас храми і давніших часів, які, на жаль, з різних причин не збереглися. Про це, наприклад, свідчить пам’ятка архітектури ХІ століття Юрієва Божниця в Острі, споруджена у 1098 році Київським князем Володимиром Мономахом.
Та повернемось до Чернігова. Одним з найдавніших і найвеличніших храмів Чернігівської землі і всієї Київської Русі є Спаський собор – унікальна архітектурна пам’ятка XI століття. З давніх давен собор виконував не лише релігійні функції, а й був своєрідним центром громадськополітичного життя міста і краю.
У січні 1654 року його багатоголосі дзвони скликали жителів міста урочисто присягнути на вірність вічної дружби українського і російського народів. Гучно лунали дзвони храму і тоді, коли за наказом головнокомандуючого російською армією, фельдмаршала М.І.
Кутузова у соборі встановлювались прапори Чернігівських полків, які відзначились при розгромі загарбницької армії Наполеона у Вітчизняній війні 1812 року (на жаль, ці дорогі реліквії були пограбовані фашистами в роки Великої Вітчизняної війни). Пам’ятний і
1856 рік, коли під гучні дзвони собору наше місто приймало прапори Чернігівського полку – активного учасника Кримської війни.
Гомін Спаських дзвонів лине над стародавнім і вічно молодим містом і сьогодні. В тому гомоні, – багатовікова історія нашого героїчного краю, історія людського прагнення до світла і свободи.
З часом – в середині ХІІ століття – урочистими дзвонами заявив про своє народження ще один храм на стародавньому Валу – Борисоглібський собор. Як й інші, довгі роки кликав до себе, даруючи людям радість, прощення гріхів. Вороги, зокрема, польська шляхта,
силою примусили замовкнути дзвони собору, перетворивши його на домініканський костьол. Але через певний час дзвони знову «заговорили» своїм
православним голосом.
Не можна не згадати й красень Колегіум, що теж віками стоїть на Валу поруч зі Спаським собором. Приваблював і приваблює чернігівців та гостей міста своєю дивовижною архітектурою і духовним життям. У XVI–XVIII століттях виконував функції вищого навчального закладу – одного з найвизначніших осередків просвіти і культури в Україні. У 1786 році зазнав реорганізації – одержав статус духовної семінарії. Серед її
вихованців були й відомі діячі: Микола Кибальчич, Павло Тичина, Григорій Верьовка та інші.
Наші предки, спасибі їм, знали, де, на якому місті ставити храми. Щоб вони не лише прикрашали навколишнє середовище своєю зовнішньою чарівністю, а, головне, були бажаною домівкою для кожного прихожанина, вказували їм дорогу до Бога. Задля цього на найвищому плато в Чернігові, на Болдиних горах, зводився і Троїцько-Іллінський мо-
настир – цілий комплекс пам’яток архітектури ХІ–ХІІ століть. Повної динамічної завершеності йому надає величезна споруда – 58метрова п’ятиярусна дзвіниця. Голос її і в свята, і в будні огортає душу, закликає до добра.
Служить добру і Катерининська церква, яка своїми золотими куполами на високому пагорбі зустрічає усіх, хто прямує до нас з боку Києва. Стоїть вона на видному місці понад 300 років. Побудована на честь героїзму козаків Чернігівського полку у 1696 році під час штурму турецької фортеці Азов. Вів тоді відважних земляків на подвиг чернігівський полковник Яків Лизогуб.
Милує око, запрошує до святості й інша чернігівська красуня – П’ятницька церква. Існує легенда про її оборонну роль у жовтневі дні 1239 року, коли татаромонгольська
орда смерчем налетіла на наше місто. До боротьби з лютим ворогом покликали тривожні дзвони храму, спорудженого наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ століть і названого на честь
слов’янської покровительки торгівлі Параскеви П’ятниці. Церква символізує найвищий етап розвитку архітектури Київської Русі. За роки існування вона не раз зазнавала руйнувань, пожеж, але знову і знову відроджувалась. І досі біля обласного театру імені Т.Г. Шевченка вона постає перед нами у всій своїй первозданній красі.
Не пройти байдужо і повз храм чернігівських святих: князя Михайла Всеволодовича та його боярина Федора. З 1776 року стоїть він на березі Стрижня у Чернігові як символ
християнської віри. Зведений на честь названих святих, які у вересні 1246 року, невагаючись, прийняли мученицьку смерть від злого завойовника хана Батия за відмову схилитись до чужої, язичницької віри, тому й завжди велелюдно у цьому храмі. Люди, вклонившись подвигу «чернігівських чудотворців», виходять з нього світлішими,
добрішими.
Голоси чернігівських храмів, долинаючи до нас з глибини віків, – кличуть до мирної творчої праці, до світла і добра, до віри у вічне справедливе
майбутнє...