 Нинішнього року увесь Батурин засипало снігом. Старожили кажуть, що подібних заметілей вони не пам’ятають.
Сніг понамітав по самісінькі вікна сільської хати з написом «Товари з Європи», урівняв вулиці з тинами... Щоб добратися до будиночка Кочубея, палацу останнього гетьмана Кирила Розумовського чи могутньої Цитаделі, за якою ховається резиденція гетьмана Мазепи, потрібно пройти довгими сніговими коридорами.
Але це не зупиняє людей, які цікавляться історією. Навіть у лютневі дні, до Батурина приїздить по кілька екскурсій. Когось ваблять артефакти козацької доби, інших – пошуки дня сьогоднішнього у минулому. Адже відомо: без минулого майбутнього не буває.
Батурин
І назву, і саме заснування міста багато істориків пов’язують з іменем польського короля Стефана Баторія, який наставляв запорозькі форпости на кордоні з Московією. Проте столицею місто стає значно пізніше – за часів гетьмана Дем’яна Многогрішного.
Того гетьмана, який першим став лівобережним гетьманом на противагу правобережному Петру Дорошенку. Отак означився, завдяки сусідам, поділ України, який ми не можемо перетравити й досі. Щоправда, як тільки його ясновельможність почала виявляти незадоволення московською безпардонністю у ставленні до України, гетьмана викрадають, судять у Москві і засилають до Сибіру. Потім з царської милості гетьманом стає Іван Самойлович. Згодом його теж звинувачують у державній зраді. Причина: гетьману теж захотілося незалежності від Московії.
У Коломаці, що тепер на Харківщині, під пильним царським наглядом вибирають гетьманом України Івана Мазепу. Це час найбільшого розквіту Батурина. У місті на 1000 дворів було збудовано 7 кам’яних церков. Кам’яні архітектурно-привабливі будинки споруджувала і старшина. У місті також був церемоніальний оркестр, хор, пошта.
Над Сеймом крутилися колеса десятків млинів, працювали ювеліри, процвітали чумацький та цегельний промисел, винокурні.
Сюди приїздили європейські знаменитості – художники, вчені... До речі, Мотря Кочубей, у яку закохався літній гетьман, щоб розвіятися, їздила на «паризькі моди».Там її портрет і написав невідомий французький художник – де вона з розпущеними косами, прикрашена дорогими коштовностями.
Усе це захищала могутня фортеця, перебудована на голландський манер – обкопана земляним ровом, зміцнена валом. Але відомо: що будує людина, вона завжди може зруйнувати.
Зрада
Під час розкопок, які передували реставраційним роботам по створенню Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині, знайдено багато цікавих речей: кістки мамонта, предмети кам’яного, бронзового віків, скіфської доби. Однак мене найбільше вразила ікона: робота майстрів Києво-Печерської лаври – золотавий образ Божої Матері на металевій пластинці. Археологи побачили її у похованні: обезголовлена жінка притискала до себе немовля з розтрощеним черепом, іншою рукою тримала ікону. Однак святиня не захистила їх від гніву російського царя.
Власне, московські солдати, тобто православні одновірці, не жаліли ні храмів, ні монастирів – нищили і грабували усе довкола.
Археологи кажуть про 14 тисяч батуринців, які померли наглою смертю. Літописець стверджує, що Сейм тоді почервонів від крові. Потім було споруджено плоти, на яких влаштували шибениці з трупами: аби по берегах Сейму, Дніпра і аж до моря жахати тих, кому забажалося незалежної України. Мазепа, повернувшись у свою столицю, як стверджує Чернігівський літопис, «ревно плакав за Батурином».
Кажуть, якби батуринська твердиня встояла, то європейська історія могла б піти інакше, а Україна, як клявся шведський король, уже тоді стала незалежною. Утім, історію не перепишеш. Єдине, що можна змінити – погляд на події, про які, за словами директора музея-заповідника Наталії Ребрової, заборонялося 300 років навіть згадувати. Навіть у вцілілому будинку Кочубея, де обладнали музей бджолярів.
Усі ці роки українцям вбивали в голову, що гетьман Мазепа – зрадник. Навіть сьогодні у Батурині, серед людей старшого віку, знайдеш багато тих, хто так думає. Проте чи може бути зрадником людина, яка свободу свого народу оцінила дорожче, ніж власні маєтності і почесті?
Вчинок Кочубея, який писав доноси на гетьмана, що той відходить від царя, 300 років оцінювали як геройство. Тепер погляди змінилися. До речі, як і на вчинок наказного полковника Носа.
Це він разом зі своїм сотником показав підземний хід, яким вороги вдерлися у фортецю. Вони без жалю нищили людей, з якими наказний полковник, мабуть, молився у храмі і на Великдень пив чарку. За це цар возвів його з наказних у справжні полковники. На цьому сліди зрадника губляться. Ні, ще є листи, де він благав маєтностей, але так і не отримав.
Відродження
Після страшного пограбування російськими солдатами Батурин ще 40 років залишався пусткою. Потім брат фаворита цариці Єлизавети і останній гетьман України Кирило Розумовський домігся дозволу знову «мати резиденцію в Батурині» і відродити місто. Щоправда, воно мало стати «мініатюрною копією двору петербурзького». До речі, головна вулиця теж носила назву Петербурзької.
Сьогодні, хоча реставрація повністю і не закінчена, однак навіть вона говорить про величні задуми гетьмана. Розпис золотом, картини, меблі, мармур – усе це говорить про розкіш. Окрім реставрації генерального суду, гетьманської садиби, мали будуватися лікарні, школи. Проте, гетьману так і не вдалося пожити у відновленій столиці. Коли на трон заступила імператриця Катерина ІІ, гетьманщину скасували, а гетьману було заборонено жити в Україні. Лише через 30 років він повертається додому, щоб згодом померти. З того часу тут почалося запустіння. І лише недавно, після кількох спроб реставрації, палац Розумовського знову відроджено.
Окрім того, завдяки меценатам, на колишньому згарищі відбудовано Цитадель з гетьманською резиденцією та будинком, де колись знаходилася казна. У Цитаделі встановлено і козацький пам’ятний хрест про полеглих батуринців, з образом Матері Божої. Тієї, котру знайшли археологи.
Коштом харків’ян тут також споруджено дерев’яну церкву – копію тієї, що була декорацією відомого фільму «Вій». Адже десь потрібно помолитися за замордованих.
|
