 Насолодившись чудовою кавою, я покинув затишне кафе неподалік від центральної площі міста й вийшов на вулицю практично одночасно з під’їзджаючою «київською» маршруткою.
«Спринтер» пригальмував на узбіччі, звільняючи пасажирів з недовгого ув’язнення автомобільного переїзду. Молода пара виділилася із числа інших пасажирів, що виходили, не стільки оригінальністю й стильністю одягу, скільки дещо розгубленим поглядом, що блукав околишніми будинками та перехожими. Про них одразу можна було сказати, що в місті вони може і не вперше, але все одно погано орієнтуються.
Відчувши себе майже рятівником всесвіту, я поспішив запропонувати молодятам свою допомогу. Після нетривалої бесіди із приємними співрозмовниками, ноги спрямували мене запланованим шляхом, але той маленький хробачок, який народився від розмови, вже малював заголовну літеру майбутньої статті…
Нещодавно читав про корейських залізничників, які передавали нашим нові швидкісні потяги. Їх придбала наша велика країна, готуючись до EURO-2012. Дуже вразив українців незвичний дизайн нових локомотивів – перш ніж перейти до кабіни, майбутнім керманичам потягів продемонстрували… туалет. Та сама кімнатка, що декілька разів на день обов’язково кличе всіх нас до себе в гості, те саме приміщення, що цікавило і моїх нових друзів, які прибули на Чернігівську землю. Поглядаючи на недешевий одяг та сумку, я стояв і ніяковів від питання, бо запропонувати гостям перейти площу і звернутись зі звичайною потребою до підвальчика, що знаходиться поряд з кінотеатром ім. Щорса, це все одно, що вступити до рядів нацистів, які орудували газовими камерами.
При цьому інших варіантів я просто не бачив і повернувся з приїжджими до кафе. Як же можна не любити своїх городян та гостей міста, щоб так знущатись з них! Скільки вже сказано про це і скільки ще буде сказано, але ми знов і знов повертаємось до теми туризму - і знову ступаємо на ті ж граблі. Не було ще в місті керманичів, депутатів, що не казали про туристичну галузь і про те, як розвивати славетний Чернігів. При цьому всі кажуть про одне і теж саме – пишаються тим, що зробили своїми чуйними руками наші пращури. І це все ми пропонуємо приїжджим і мешканцям, але самі не зробили НІЧОГО.
Ми не можемо не тільки створити щось нове, чим можна було б пишатись, але й не створюємо умови для того, щоб показати велич стародавнього Чернігова іншим. Я вирішив наступного дня повернутись до того місця, з якого все почалось, і побути в «шкурі» чернігівського туриста. Почав я все з Інтернету. На віртуальних сторінках, як для пересічного українця, інформація виглядає досить пристойно. Відомості можна читати декількома мовами, а «Гугл» без труда знаходить їх у достатній кількості.
Ось серед іншої інформації я читаю і про великий фестиваль «Романтік», що готує міська влада в рамках залучення туристів напередодні EURO-2012. Вивчаю офіційний сайт фестивалю, щоби побачити для себе щось цікаве. Там, де за ідеєю повинна бути інформація про фестиваль, в розділі «Календар подій» я бачу … порожній лист - що ж, нічого дивного, як для головного ідеолога майбутнього дійства, і я переключаю свої плани на звичне для кожного туриста дійство - поселення. Знімаю телефонну слухавку і починаю дзвонити по готелях в пошуках пристойного номеру для проживання на одну-дві доби. Чемні адміністратори на іншому кінці зв’язку розповідають про можливу мою дислокацію на цю ніч. Не так багато, як я очікував, виявляється, в Чернігові постійно перебуває досить багато людей, що завітали до міста в бізнесових та інших ділових справах. І знову моє обличчя вітає своєю присутністю гидка посмішка, адже я тільки що на екрані свого «ноуту» читав, що на вище згадуваний фестиваль міська влада очікує, цитую, «100 000 - 150 000 глядачів, гостей з усіх міст України та різних країн».
Чи то порахували всіх птахів та комах, чи кого вони очікують бачити в якості глядачів, коли туристів селити нікуди, а городяни всі з квітами будуть поспішати на останній дзвоник до школи. І все ж таки, забронювавши собі номер у найкращому готелі, я пішов вулицями задля задоволення своїх туристичних потреб. «Скажіть, це саме місто Чернігівського пива? - Звертався я до перехожих, - А де я можу скуштувати «Чернігівського», де фірмовий ресторан?» Таким нехитрим питанням я ставив у незручний стан всіх зустрічних перехожих. «Як нема, та я про ваше місто тільки і знаю, що гарне пиво». Так, я згоден з усіма відповідями, що я почув – у кожному кафе я можу покуштувати «Чернігівського», але не мати фірмового міського «Чернігівського» закладу, це просто злочин для міста, що, скоріш, на жаль, але все ж таки асоціюється в багатьох українців саме з нашим пивом. От і залишилось мені, скориставшись, до речі, копієчною,
як за туристичними мірками, послугою екскурсоводу Чернігівського історичного музею, спостерігати споруди, що ліпили своїми руками наші діди. А що ми? Я от десь чув, що наглядачі нашої історичної спадщини придумали встановити навколо Валу величезний паркан. І стало так соромно перед нащадками: що ми їм залишимо? Паркан навколо дідівських пам’яток, як на кладовищі?
Та місто, що колись було столицею наймогутнішого князівства на Русі, а зараз «столиця «Чернігівського», якого якщо вип’єш, то навіть і сходити нікуди.
Алекс Орлов
Главная Черниговская Газета
№8 от 26.03.2012
|
