 У Чернігові збереглось багато пам'яток архітектури минулих віків. Вони викликають захоплення у всіх, хто відвідує давне місто.
Огляд пам'яток Чернігова ми почнемо з його головної споруди — Спасо-П реображенського собору, закладеного князем Мстиславом, імовірно, у 1031 році, бо вже 1036 року стіни собору були вимуровані на висоту «на коні стоящи — рукою досящи».
Найбільш характерна риса архітектури собору — ступінчате наростання об'ємів, Воно досягалось насамперед тим, що склепіння центрального нефа було значно вище, ніж склепіння бокових приміщень. Враження монументальності, урочистості ще більше підсилювалось невеликими об'ємами двох каплиць-усипалень, хрещальні та башти. Спокійна величність мас храму прекрасно гармонує з витонченим декором: нішами, півколонками, арочним вінчанням барабанів та іншими елементами.
В давнину інтер'єр собору був яскравим та різноманітним. Стіни й склепіння храму були розписані фресками, а підлога вкрита орнаментами, інкрустованими різноколірним камінням. На жаль, майже все внутрішнє оздоблення та розписи загинули, уціліли тільки незначні фрагменти живопису, які свідчать про велику художню красу та своєрідність Спаського собору.
У безпосередньому сусідстві із Спаським храмом, на північному заході від нього, розташований Борисоглібський собор. Його спорудив у 1123 році князь Давид Святославич. Борисоглібський собор будувався як усипальня чернігівських князів і мав три ніші-аркасолії.
Ця велика споруда — тринефний, триапсидний однокупольний храм, оточений з усіх боків відкритою аркадою-галереєю. Борисоглібський собор більш стриманий за композицією в порівнянні із Спаським, його одноверхий силует здається статичним, галереї, що оточують храм, надають його обрису піримідальності.
Не менш стриманий інтер'єр храму, де панує світлий просторий купол, який легко несуть підпружні арки. Всередині собор був оздоблений фресками, підлога — плитками та інкрустаціями з різноколірного каміння, які надають храму великої ошатності.
Стародавня П'ятницька церква належить до типу невеликих чотиристовпних, триапсидних однокупольних храмів. Час спорудження Церкви точно невідомий. Дехто датує його кінцем XII— початком XIII століття, інші — 90-и роками XII століття.
Під час татаро-монгольської навали XIII століття П'ятницька церква була зруйнована і відбудована, мабуть, лише через багато десятиліть. Реставраційні роботи провадились 1670 року та у 90-х роках XVII століття. В роки другої світової війни пам'ятка була майже повністю знищена прямим влучанням німецької авіабомби. І тільки завдяки зусиллям видатного реставратора Радянського Союзу П. Д. Барановського залишки церкви були укріплені та вивчені, внаслідок чого створено проект, і унікальну пам'ятку древньоруської архітектури у 1962 році повністю відбудовано.
На особливу увагу заслуговують пам'ятки архітектури XVII—XVIII століть, серед яких виділяються будинок полковника Якова Лизогуба (1690-і роки), колегіум (1700—1702 рр.) та церква св. Катерини (1715 р.). Ці споруди збудовані після визвольної війни ¡648—¡654 рр., яка завершилась довгожданим возз'єднанням російського й українського народів.
Після визвольної війни в українському мистецтві відчувається творче пожвавлення. Улюбленими стають не суворі образи оборонних споруд, а світлі, життєрадісні будівлі з соковитим декором, розрахованим на яскраву світлотіньову гру. Українські майстри творчо переосмислюють досягнення вітчизняного та європейського мистецтва, виробляють свою власну художню мову, власний стиль — українське барокко.
Будинок полковника Лизогуба в плані наслідує традиційну структуру українського народного житла. Він тільки більший за розміром і має не дві, а чотири кімнати та двоє сіней замість одних. Архітектура будинку по-народному життєрадісна, вона відзначається пластичним багатством, різноманітним декором. Площини стін справляють враження узористого килима, бо геть «прорізані» численними нішами та вікнами в обрамленні фігурних наличників, колонок і фронтончиків.
Ансамбль колегіуму має значно складнішу композицію. Найдавніша східна частина оздоблена тільки фігурним фронтончиком над порталом, зате середня має вигляд пишної шати. З горизонтальним об'ємом будівлі контрастує башта, мальовниче вінчання якої складається з восьми півциліндрів. Особливу чарівність архітектурі будинку надають керамічні прикраси — кронштейни колонок у вигляді стилізованої кінської голови, випуклі розетки # та сюжетні рельєфи, що вже не плоскі, як у попередні епохи, а з м'якою реалістичною моделіровкою.
На південь від колегіуму, на невисокому пагорбі, сяючим кристалом підноситься церква св. Катерини — один із шедеврів української архітектури. Споруджений на честь військових подвигів чернігівського козацького полку при штурмі Азова в 1696 р., храм був, по суті, історичною пам'яткою, що виховувала патріотичні почуття.
В архітектурі цієї споруди вражає могутній рух вертикальних ліній гранчастих башт, пілястрів, високих вікон, наличників і пів-колонок.
Від церкви св. Катерини дорога веде нас до Єлецького монастиря. Час спорудження його невідомий, але дослідники відносять заснування монастиря до 1060 року.
Головна споруда монастиря — Успенський собор (можлива дата побудови — XII століття). За час свого існування він неодноразово зазнавав руйнувань: в роки навали монголів у XIII столітті, 1642 року при нападі на Чернігів польсько-шляхетських військ та в роки другої світової війни — від гітлерівських військ. У 1952 — 1960 рр. храм відбудовано. В процесі реставрації провадились дослідження, які дозволили виявити його первісний вигляд.
Успенський собор — своєрідний триапсцдний, шестистовпний хре-щатокупольний храм з трьома великими критими папертями з півночі, заходу та півдня.
В Успенському соборі вражає якась особлива урочистість та суворість, створена, мабуть, тим, що в арсеналі засобів виразності є тільки прості архітектурні маси, розчленовані могутніми пів-колонами, накладеними на пілястри. Ніщо не порушує могутнього руху вертикалей колон та пілястрів, а простенька стрічка аркатури контрастом легких форм тільки підсилює це враження.
Всередині храм також величний та суворий. Велика кількість вікон робить інтер'єр світлим і спокійним. У ньому немає різких контрастів, тут усе значливо, просто й зрозуміло.
На жаль, багате оздоблення Успенського собору не збереглось. Але знайдене вітражне скло інтенсивного червоно-рожевого, синього, жовтого, лілового та блакитного кольорів говорить про яскравість вітражів, що колись існували.
Після огляду головного храму Єлецького монастиря найзручніше ознайомитися з каплицею Лизогубів — низенькою одноповерховою прибудовою по всій довжині південного фасаду Успенського собору. Привертає увагу також надбрамна восьмигранна в плані дзвіниця (споруджена у 1670—1675 рр.).
Оглянувши Єлецький монастир, попрямуємо вузенькою стежкою до Болдиних гір, де на підході до верхівки пагорба вимальовуються обриси Троїцького монастиря.
Будівництво головного храму Троїцького монастиря, розпочате у 1679 році, тягнулось майже ціле десятиліття. Оздоблювальні роботи провадились до 1695 року.
В основі плану собору лежить тип давньоруського тринефного шестистовпного храму. Нове ж полягає у тому, що західні башти виразно акцентуються, п'ять куполів поставлено не навхрест, а по кутах.
На відміну від древньоруських храмів масив Троїцького собору більш розчленований, його силует динамічний і завершений куполами, їх кількість у соборі зросла до семи.
Інтер'єр собору побудований на контрасті арочних членувань триярусних бічних нефів і велетенського центрального подовженого нефа, відкритого в бік іконостаса. Освітлений центральний неф контрастує із затіненими хорами, низькі бокові приміщення — з відкритим на всю висоту центральним нефом. Вільно злітають могутні підпружні арки, на яких невагомо лежить величезний купол.
Первісні розписи стін та іконостас не збереглись. Новий іконостас був зроблений у 1731—1734 рр., а нові розписи — в 70—80-х роках XVIII століття. Про їхню художню цінність можна судити по зображеннях Саула та архангела Михаїла. їх відзначає майстерність виконання і знання перспективи та анатомії
На південь від Троїцького собору розміщена трапезна, побудована у 1677—1679 роках. Архітектура трапезної, її своєрідні форми та деталі вирішені тими ж засобами, що й у будинку Лизогуба. Головна частина споруди — обідній зал — виділена міцним та виразним ритмом півколонок, що чергуються з заглибленими, подібно до амбразур, вікнами і т. ін.
Архітектурний вигляд Троїцького монастиря складався протягом тривалого часу, але, незважаючи на це, для нього характерні закінченість, цільність і гармонія з навколишнім краєвидом. Його головний храм розташований на найвищому місці придеонянських пагорбів і надає Чернігову рис неповторної своєрідності та краси.
З кожним роком все більше любителів мистецтва, туристів відвідують Чернігів, захоплюючись його старовинною архітектурою.
Воробей Валентин
|
