 Непомітно промайнув березень-пустун з його мінливою, нестійкою погодою і нарешті настає справжня весна, яка з кожним днем набирає силу. Уже помітно побільшав день, частіше випадає теплий життєдайний дощик, добре пригріває сонечко. На деревах бубнявіють бруньки, розкриваються ніжні листочки, пробивається чисте, запашне різнотрав`я, з`являються перші квіти.
Зайдіть до весняного лісу, який щойно прокинувся, але тихо, обережно, як до храму. Вслухайтесь у веселий пташиний гомін, огляньтесь навкруги: ось ніжно-бузково квітне чудодійний ряст, яскраво-блакитно-чарівна медунка, а там далі розквітнув золотисто-сонячний первоцвіт. Яка ж то незбагненна, вічна краса! Весна набирає силу.
Колись в народі існувало багато весняних прикмет. Найчастіше їх пов`язували з пташками. Згадаймо хоча б провісницю весни – ластівку. Саме цій чудовій пташці люди раділи найбільше, її любили й оберігали. Ще з босоногого дитинства запам`яталося: не руйнуй ластівчиного гнізда, бо мати вмре; не чіпай ластівчиних яєць в гніздечку, бо рябий будеш. Сама назва цієї пташки символізує серед людей ласку і ніжність, ластівкою у нас в Україні зовуть кохану дівчину, чи улюблену донечку. А згадаймо оте давнє, що передається з покоління в покоління:
Ластівка вилітає – годину обіцяє.
Ранні ластівки – щасливий рік.
Ластівка день починає, а соловей кінчає.
Ластівка і весну починає й осінні двері зачиняє.
Не менше раділи люди й іншим пташкам. Хлібороби найбільше шанували свого одвічного супутника й порадника, невтомного й співучого жайворонка. До нього завжди прислухалися, бо знали, якщо жайвір багато і довго співає – утримається ясна днина без дощу, а якщо з самого ранку його не чутно, той з дому не рушай – чекай негоди, дощу. Зозуля-вертихвістка, вперше закувавши, повідомляла, що морозів більше не буде. Якщо одвічні мандрівники-журавлі летять поспіхом, низько, та ще й мовчки – буде холоднеча. Про негоду уважному й мудрому господарю віщували граки, якщо вони метушаться над гніздами, галки, які залазять в гущавину дерева, навіть метушливі горобці, якщо вони вгомонились й сидять настовбурчившись.
Інші весняні прикмети пов`язані з рослинним світом. Наприклад: красуня-черемуха викидає свої запашні квіти перед останніми заморозками, горобина рясно зацвіла – буде урожай льону, на ялиці з`явилося багато шишок – чекай доброго врожаю на хліб, барвінок рано й рясно зацвів – буде трави вдосталь. Господині, які більше займалися городиною теж знали, що доки не розпуститься жовта верба, ніякої розсади висаджувати на городі не можна, якщо зацвіла осика – можна сіяти моркву, а картоплю краще саджати після того, як зацвіла черемха.
Уважно слідкували й за станом природи: ранковий туман віщує ясну погоду, якщо він стелиться по воді, а якщо підіймається вгору – на негоду. Якщо квітневий дощ починається з великих крапель, то ненадовго, скоро й закінчиться. Якщо вітер дме вночі – вдень задощить.
Всі ці прикмети були надзвичайно важливими для життя-буття наших предків-гречкосіїв, які майже всі без винятку були тісно пов`язані з землею, з хліборобством. Можливо стануть вони слушними й зараз, коли доведені до крайнього зубожіння люди, все більше й більше повертаються до матінки-землі, до своїх витоків.
А ось що прогнозує народний календар у квітні, побіжно нагадаємо й про празники та давні звичаї наших земляків.
1 квітня.
Хрисантія й Дарини
(Мучеників Хрисанфа й Дарії)
До 1 квітня земля звільнялася від снігу, а річки й ставки від льоду, ось тому й придивлялися: якщо весняні води збігають швидко й шумно, то будуть високі й густі трави, тобто буде вдосталь корму для худоби, а якщо поволі й тихо – доброї паші не чекай. Якщо на Хрисантія тепло й сонячно – буде гарний врожай і на полях, і на городах.
4 квітня.
Василя теплого
(Святого мученика Василя)
Слідкували за сонцем, якщо навколо нього з`являлося коло, це віщувало майбутній добрий урожай і гарне літо.
7 квітня.
Благовіщення
(Благовіщення Пресвятої Богородиці)
До цього свята з особливою пошаною ставилися селяни, які вважали, що на Благовіщення Бог благословляє кожну рослинку і тому вважалося великим гріхом братися за будь-яку, навіть саму незначну роботу. Навіть в дорогу не збиралися й не вирушали. Старі люди вважали, що цього дня навіть грішників у пеклі не мучили й давали їм відпочити. Говорили, що на Благовіщення дівка кіс не заплітає,пташки гнізд не звивають. Почала у цей день зозуля вити собі гніздо і її за це покарав Бог, тож вона й досі не має свого гнізда й підкидає яйця у чужі гнізда. Існують народні прикмети до цього свята:
Якщо ввечері зоряно – буде врожай на коноплі.
Якщо ще не прилетіли ластівки – буде холодна весна.
Гарна погода у цей день – гарний урожай.
8 квітня.
Гаврила Благовісника
(Собор Архангела Гавриїла)
Святкували день Архангела Гавриїла, що приніс Марії вість про непорочне зачаття Ісуса Христа. В народі його ще вважали володарем блискавок, тому й вшановували, щоб не спалив блискавкою хати. Вірили також, що все народжене у цей день буде не благополучним, «не благовісним» і навіть з яйця, знесеного куркою не вилупиться курча. У пізню весну, що затягнулася, на Благовісника сіяли ярину.
9 квітня. Мотрі
(Мучениці Мотрони Солунської)
«Мотря вийшла з хати пташок зустрічати». Цього дня завершувався приліт ранніх птахів. Примічали, якщо на Мотрі посіяти ріпу – вона добре вродить.
14 квітня. Мар`їн день
(Преподобної Марії Єгиптянки)
Якщо у цей день починається, чи продовжується весняна повінь – буде густа трава, коли ж затримається – буде холодне й дощове літо.
21 квітня. Родіона
(Апостолів Іродіона й Флегонта)
На Родіона Сонце зустрічається з Місяцем і якщо днина гарна – буде тепле й погоже літо. Почувши у цей день грім, дівчата бігли до річки вмитися і обов`язково втиралися червоним рушником, щоб бути рум`яною й красивою, а чоловіки притулялися спиною до дерева, щоб не боліла спина під час жнив.
24 квітня. Зелена неділя
(Вхід Господній в Єрусалим)
З цього дня починається шоста й остання неділя Великого посту перед Паскою. На Зелену або Вербну неділю жінки святять вербові гілочки в церкві, а потім прийшовши додому легенько б`ють ними своїх рідних примовляючи:
Не я б`ю, верба б`є.
За тиждень – Великдень.
Вже недалечко – красне яєчко.
Будь великий, як верба, а здоровий як вода, і багатий, як земля.
Потім ці гілочки садили по берегу, чи на обніжку.
28 квітня. Чистий четвер
(Великий четвер. Страсті Господні)
Починаючи з цього дня господині в Україні білять хати, миють вікна й двері, лави й столи. Наш славетний земляк-історик Микола Маркевич записав майже півтора століття тому, в 1850 році, як готувалися до Великодня в Рудівці й Турівці на Прилуччині. В Чистий четвер всі, хто мав висип на шкірі, обов`язково купалися у цей день до сходу сонця. Вважали, що хліб, посіяний на Чистий четвер, буде дорідним і чистим від бур`янів. А ще загортали в полотнину шматок солі, обпалювали його в печі й подавали до святкового столу на Великдень. Ця сіль вважалася чудодійною для лікування болів у животі, від пристріту, а також корисною для домашньої худоби. Повертаючись з церкви, після страсної відправи, намагалися принести додому не погаслою свічку, яку запалювали під час богослужіння. В хаті цією свічкою треба було накоптити хрести на сволоці, а саму свічку, яка допомагала від лихоманки, зберігали до наступного Чистого четверга. Нею також користувалися, щоб полегшити важкі пологи і навіть останні хвилини помираючому.
30 квітня. Страсна субота
(Велика субота)
Цей день пов`язаний з приємними клопотами для господинь, вони готувалися до Великодня: пекли паски, фарбували крашанки, варили й смажили смачні страви. У турботах минав день, а увечері, як тільки задзвонять дзвони святково вбрані люди статечно й урочисто сходилися до церкви. Жінки несли кошики, а в них – прикриті найкращими рушничками крашанки, паска, смажене порося чи шмат сала. До церкви приходили на всю ніч, до ранку. Вважалося за велику честь не заснути й на хвилинку, бо саме в цю ніч добрий Бог роздає щастя тим, хто не спить.
«Скарбниця» № 3
Березень 1994 року
|
