Будівлі, як і люди, мають свій вік, свою історію, біографію. Одні навіть при житті своєю скромністю не привертають до себе уваги, непомітно зникають не залишаючи навіть згадок у пам`яті людей, іншими – милуються століттями, вони стають гордістю, прикрасою міста чи навіть країни. А от коли поєднується краса та історія чудової будівлі і біографії визначних людей пов`язаних з нею, то доповнюючи одне одного, разом вони залишають глибокий слід у пам`яті людей. Така доля випала і Прилуцькій чоловічій гімназії, сучасній школі № 1.
Жителів і гостей міста не залишає байдужими краса двоповерхової споруди у центрі, на головній міській магістралі – вулиці Київській. Композиційним центром будівлі є глибока лоджія у два поверхи у створі головного фасаду з колонами, напівколонами і арками, яка прикрашає парадний вхід. По боках від центрального входу розташовані великі півциркульні вікна (з нішами і пілястрами на 1-му поверсі). Завершують головний фасад бокові входи першого поверху з балконами над ними.
Меморіальні дошки на фасаді нагадують, що у цій будівлі, колишній чоловічій класичній гімназії, навчалися знані не лише в Україні, а й за її межами люди. Серед них видатний математик, член-кореспондент Петербурзької АН, професор Варшавського університету Вороний Г. Ф., член-кореспондент АН України, доктор філологічних наук, професор Київського університету Маслов С. І., видатний композитор академік АН України Ревуцький Л. М. і багато інших видатних людей.
Історія заснування і будівництва Прилуцької чоловічої гімназії сягає середини 19 століття. Тоді на дворищі майбутньої гімназії на Роменській (нині Київській) вулиці знаходилися чотири садиби: купця 3 гільдії Федора Петровича Московченка, дружини титулярного радника Олександри Федорівни Горленко, міщанки Марії Тимофіївни Новової і купця Григорія Григоровича Шумського.
Задумавши створити розкішну міську садибу в Прилуках, місцевий поміщик, надвірний радник Іван Михайлович Скоропадський у 1863-65 роках викупив садиби Московченка Ф. П., Горленко О. Ф., та Новової М. Т. і збудував тут гарний будинок з флігелем, посадив красивий парк.
Життя і діяльність І. М. Скоропадського, вихідця з гетьманського роду, тісно пов`язане з Прилуками. У дитинстві він навчався у приватному пансіоні П. П. Білецького-Носенка у м. Прилуках (на Лапинцях). З 1844 по 1848 рік його обирали предводителем Прилуцького дворянства, а з 1848 по 1852 рік – дворянства Полтавської губернії.
Особливо багато добрих справ зроблено ним у розвитку народної освіти на Прилуччині, у організації шкіл. За власні кошти він відкрив у Прилуках пансіон по підготовці народних учителів, вихованцями якого були кращі учні сільських училищ Прилуцького повіту, виключно діти з селянських родин, заснував перше початкове жіноче училище.
З 1868 по 1877 Іван Михайлович обирався гласним (депутатом) Прилуцького повіту, головою училищної ради, почесним мировим суддею. Особливої уваги заслуговує І. М. Скоропадський за створення чарівного куточка рідної землі, музею живої природи, відомого не лише в Україні, а й далеко за її межами – Тростянецького дендропарку. За добрі справи прилучани першим удостоїли Івана Михайловича звання почесного громадянина міста Прилук.
Як відомо, І. М. Скоропадський створив у Прилуках ще одну гарну садибу «Острівки», яка на початку 20 століття належала його онукам Михайлу і Павлові (останньому гетьману України) Петровичам. Садиба площею більше 10 десятин з великим парком, будинками, озерами, каналами, штучними острівцями, альтанками і містками знаходилась на Скоропадській вулиці (суч. Бособрода, територія ефірно-олійного комбінату). Поки що невідомо коли вона придбана Скоропадським. Можливо Івану Михайловичу сподобались краєвиди над Удаєм і, продавши садибу на Роменській вулиці, він створив тут для себе ще кращу садибу. Старожили розповідають що у вихідні дні у цьому парку могли побувати всі жителі міста, порозважатись, відпочити, покататись на човнах.
Документи свідчать, що якраз перед своїм семи десятиліттям Іван Михайлович вирішив за досить помірну ціну продати свою садибу площею 2340 кв. сажнів на Роменській вулиці Прилуцькій повітовій Земській Управі для чоловічої гімназії. В садибі знаходились: цегляний житловий одноповерховий будинок під залізним дахом, двоповерховий під залізом флігель, дерев`яні, рублені, обкладені цеглою, під залізом кухня і лазня, комора, льодовник, дерев`яна конюшня і сарай для екіпажів, льох і колодязь.
Для оформлення продажі садиби хворий Скоропадський запросив до себе додому Прилуцького нотаріуса Михайла Петровича Демкова.
11 грудня 1874 року крім нотаріуса у дім Скоропадського на Роменській вулиці прибули члени Прилуцької повітової Земської Управи: штаб-ротмістр Аркадій Миколайович Горленко (поміщик с. Ярошівки Прилуцького повіту) з дорученням від Управи, козаки Тихон Степанович Самойленко з Валок і Прокіп Васильович Макаренко з Іванківець, свідками були підпоручик Павло Максимович Гудим-Левкович (поміщик з с. Олексинців), губернський секретар Іван Іванович Рутницький і козелецький асесор Антон Гасперович Єдлінський (мешканці Прилук).
Тут і відбувся акт купівлі-продажу садиби Скоропадського за 20 тис. крб. сріблом, з оплатою ним усіх витрат пов`язаних з оформленням «купчої кріпості»(обійшлося у 851 крб.), а 24 травня 1875 року згідно «ввідного листа» судовий пристав Полтавського окружного суду Рублевський узаконив придбання садиби Прилуцьким повітовим земством.
Відомо, що відкрито Прилуцьку чотирьохкласну прогімназію 22 вересня 1874 року, тому є всі підстави вважати, що як голова училищної ради, добившись відкриття у Прилуках чоловічої гімназії, але не маючи для неї приміщення, Іван Михайлович віддав свою садибу під гімназію, а вже пізніше Земська Управа вирішила відшкодувати йому витрати, придбавши у нього садибу. Першими у прогімназії працювали: інспектором – Сачин Михайло Іванович, законоучителем – батько майбутнього професора Олександра, священник Щербина Мусій Никифорович, учителем математики – Куликовський Еразм Гнатович, стародавніх мов – Мокржицький Володимир Павлович, історії і географії – Жуковський Василь Васильович, німецької мови – Моргулович Георгій Дмитрович, французької мови – Лякав Альфонс Андрійович, каліграфії, креслення і малювання – Морозов Володимир Юхимович, гімнастики – Полянський Петро Юхимович, учителем підготовчого класу – Довгополов Іван Єремійович, помічником класних наставників – Зелінський Микола Андрійович, лікарем – Козіонтковський Адольф Станіславович. Почесним попечителем гімназії Міністерство народної освіти затвердило таємного радника Григорія Павловича Галагана.
Але колишній поміщицький будинок, з його невеликими і тісними кімнатами, з самого початку не влаштовував новостворений учбовий заклад, уже тоді підготовчий і перший класи довелося переводити до флігеля. Тож за рішенням Земської Управи уже в 1876 році довелося добудовувати приміщення до основного будинку, яке завершене у 1877 році. У прибудові розмістилось три класи, інспекторська. Після реконструкції, як свідчить офіційна довідка, гімназія мала такі приміщення: основний будинок площею 424 кв. сажні, довжиною 60 аршин(1 арш.-0.711 м), шириною 20 арш., висотою 8 арш., мав 9 кімнат, вітальню, коридор, 2 комірчини і 2 сіней, в ньому налічувалось 18 дверей, 37 вікон, 10 печей, кахляний камін. Двоповерховий флігель площею 324 кв. саж. Довжиною 26 аршин, шириною 20, висотою 10, на другому поверсі містились 4 кімнати, коридор, дві вітальні, 2 сіней і комірчина, в ньому налічувалось 10 дверей, 15 вікон, 4 печі. Такі ж самі приміщення були і на першому поверсі який мав 15 дверей, 11 вікон, 2 сходів, 4 печі. Малий флігель площею 52 кв. саж.
У 1878 році учбовий заклад перетворено у 6-ти класну прогімназію.
З кожним роком все більше поважних людей виявляли бажання навчати своїх дітей в гімназії, та можливостей не було. І лише з приходом на посаду директора Феодосія Яковича Вороного (батька математика Георгія Феодосійовича), людини передових, демократичних поглядів, людини діла, яка вболіває за майбутнє учбового закладу, відмічаються значні зміни у житті гімназії.
Завдяки його клопотанню у 1882 році гімназія стає повною 8-ми класною з підготовчим класом. У 1882-83 роках до головного корпусу гімназії споруджена прибудова, на першому поверсі якої розмістились чотири старші класи, а на другому – фундаментальна бібліотека, фізичний кабінет і домова гімназична Свято-Вознесенська церква (освячена 14 лютого 1884 року). Розписав церкву іконописець, київський художник Антон Зіновійович Маленко. Для неї Григорій Павлович Галаган придбав у московського фабриканта Постникова дороге церковне начиння (позолочену дарохранительницю, позолочене кадило, посуд, напрестольні і молебні хрести, напрестольне Євангеліє в срібному визолоченому карбованому окладі, таке ж мале Євангеліє, та ін..). Колишній учень гімназії Василь Іванович Рубцов подарував гімназичній церкві «облачение для священника и диакона». До речі, у 1907 році після ремонту церкви, на прохання педагогічної ради гімназії, у зв`язку з тим що Вознесіння співпадало з кінцем навчального року коли учні роз’їжджались по домівках, храмовий день з Вознесіння було перенесено на 8 листопада – день Архистратига Михайла.
Ф. Я. Вороний планував ще розширити територію гімназії, побудувати приміщення для гімнастики, для класу малювання, учнівської бібліотеки, квартири, розширити гімназичний двір. У 1884 році він уклав угоду з пирятинським міщанином Рубіном М. М. про купівлю в нього ґрунту площею 380 кв. саж. З будівлями, який знаходився поряд з гімназією на розі вул. Роменської (Київської) і Кладбищенської (Гімназичної). Ця садиба куплена Рубіном М. М. 28.01.1881 року у купця Шумського Г. Г. Гімназія придбала цей ґрунт 25 лютого 1887 року.
І відразу ж розпочалося будівництво актово-гімназичного залу і галереї-вітальні при ньому. У 1887-88 роках до існуючого двоповерхового корпусу гімназії прибудовано двосвітний зал шириною 20 арш., довжиною 31 арш. Внутрішній коридор, по боках якого містилися класи, вів до актово-гімназичного залу. На цей час у головному флігелі містилися квартира директора і канцелярія, в іншому, малому флігелі – квартира вихователя. Як записано у звіті про стан гімназії за 1900 рік, двір гімназії «довольно обширен, занимает площадь в 1 кв. дес. 280 кв. саж. Во дворе растут тенистые деревья и имеется достаточно места для игр и прогулок учащихся в свободные от классных занятий часы. Самое здание гимназии нельзя считать удовлетворительным, оно тесно и не имеется внутреннего клозета…» (прибудовано у 1903 році).
У 1914 році міська Управа, збираючись відкрити паралельні класи в гімназії, виділила 20 тисяч крб. для розширення будівлі. Планувалося зробити надбудову над 4, 6, і 7 класами і бібліотекою, а згодом і над усім двоповерховим корпусом, розширити церкву. До кінця березня того ж року Земська Управа заготовила для цього необхідні будівельні матеріали. Планувалося після закінчення навчання, матеріали перевезти до двору гімназії і відразу ж приступити до будівництва. Але перша світова війна 1914 року, яка призвела до нестачі робочих рук,дорожнечі матеріалів, плати за виконання робіт, примусила відкласти розширення будівлі до більш слушного часу.
Після подій 1917 року гімназія була закрита, в її приміщеннях працювало декілька шкіл. У 1920-30-х рр. тут містився педагогічний технікум. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-45 рр. будинок згорів і був відновлений у 1940-50-х роках зі значними перебудовами. З 1 вересня 1951 року в ньому розмістилась школа № 1, яка з честю продовжує історію гімназії, дописуючи нові славні сторінки.
Джерела та література:
«Скарбниця», № 6.
Червень 2002 року
