Хрещення Господнє (Богоявлення)- третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа. Народні назви свята - Водохреще (Водохрищі, Хрещення, Водосвяття, Ордана, Йордана).
Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Иордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Батька: «Це Син Мій Улюблений, що його Я вподобав!» (Мт. 3:17). І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва - Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці, адже Бог з'явився у трьох іпостасях: Бог Отець - в
голосі, Син Божий - у плоті, Дух Святий - у вигляді голуба.
Напередодні Водохрещі, 18 січня, святкується «Голодна кутя» (Другий Святвечір, Навечір'я Богоявлення). Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять - постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря.
Вечеряли пісними стравами, як і на Багату кутю. Проте 12 страв не готували, а обходилися пісним борщем, варениками з капустою, пиріжками, гречаними млинцями на олії, смаженою рибою, узваром.
Обов'язково варили таку ж, як і перед Різдвом, кутю. За вечерею її доїдали всю, не залишаючи для покійних родичів. Якщо ж якась ложка куті зоставалася, її виносили курям, щоб «добре неслися й велися». Миску з-під куті того вечора не мили, а, склавши в неї ложки, накривали все це книшем, калачем або просто хлібиною, «щоб хліб не переводився». Вранці посуд мили, а помиї додавали до пійла худобі, вірячи, що завдяки
цьому вона буде здоровою, дужою і плодючою.
Після вечері «проганяли кутю». Ті, хто мав рушницю, стріляли вгору. Саме так «проганяли кутю» запорожці. Більшість селян використовували макогін і затулу (заслінку) до печі, в яку гупали промовляючи: - Тікай кутя із покутя, геть узвар на базар! Паляниці – на полиці, а дідух – на теплий дух, щоб покинути кожух!
Діти хапали дрючки і молотили ними по кілках тинів, галасуючи та пританцьовуючи. Це було справжнє свято галасу, яке мало сприяти майбутньому добробуту: щедрому врожаю, плодючості худоби й птиці.
На Середній Наддніпрянщині й на півдні України випускали голубів - символ Святого Духа.
Потім уже, як смеркне, виносили дідуха з хати, де він провів майже два тижні. Хазяїн у супроводі своїх рідних урочисто ставив дідуха на току чи у садку між деревами, підпалював його, щоб пустити «теплий дух», тобто зігріти повітря й повернути із зими на весну. Діти грілися біля веселого, але швидко гаснучого багаття, пританцьовували та
приспівували: «Дідух - на теплий дух, щоб покинути кожух!».
Жінки й дівчата чекали, поки дідух догорить, а тоді брали попіл і несли його на город, «щоб городина вдавалася». Дівчата ховали трохи попелу, а наступного ранку нишком умивалися ним разом із свяченою водою. Від цього вони мали стати вродливими і звабливими для хлопців.
На Гуцульщині ґазда збирав вівсяну солому, якою було потрушено в хаті, робив з неї перевесельця і зав'язував ними стовбури яблунь у садку, «щоби хробаки не їли» і «щоби яблучка ся родили рясно, як овесець». Солом'яні обручі запобігали поверненню плодожерки з землі на дерево, і врожай садовини справді зростав.
Коли поверталися до хати, батько брав із печі жаринку, припалював тріску і присмалював хлопцям чубчики, «щоб вовка не боялися». Мабуть, звідси й пішла приказка «не бачити смаленого вовка».
До Водохрещі жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися».
Загалом до Водохрещі протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки, за що молодиці на «посвятки» (наступного дня) ставили могорич -«за те, що справно виконували свої обов'язки».
На Водохреща зранку ходили до церкви святити воду Цією свяченою водою починалася трапеза, нею ж кожний господар кропив усіх членів сім'ї, хату, інші будівлі, криниці. За давньою традицією, церемонія освячення води відбувалася просто неба, на берегах річок, струмків, озер. Ще напередодні Йордана, з льоду вирубували великий хрест («йордан») і
ставили його поруч з ополонкою. Скульптурне зображення хреста встановлювали вертикально і нерідко обливали буряковим квасом, від чого воно набирало червоного кольору. Прикрашали хрест барвінком і гілками сосни.
У день водосвяття в селах і містах влаштовувались багатолюдні хресні ходи до річки. Попереду урочистої процесії несли дерев'яний церковний хрест та хоругви, хор співав «Голос Господній...». За хором йшов священик, приклавши хрест до чола, а за ним - старі, молоді й діти. Крім ікон і церковних хоругв учасники церемонії несли запалені «трійці» - три свічки, перевиті зіллям васильків, чебрику та інших квіток.
На річці священик після недовгої відправи занурював в ополонку срібного хреста, а церковний хор співав: «У Йордані хрещашуся Тобі, Господи», і по молитві вода вважалася освяченою. Водосвяття в багатьох місцевостях супроводжувалося стріляниною у небо з рушниць порожніми набоями. Таким чином розстрілювали нечисту силу, котра в момент освячення священиком води чимдуж вистрибувала з ополонки і залишалася на землі до того часу, аж поки якась з жінок не прийде на річку прати білизну. Коли брудна білизна опускалась у воду, то разом із нею пірнали у воду і всі чорти, що мерзли до того часу на землі. Одночасно у небо випускали голубів, попередньо прикрашаючи їх стрічками з кольорового паперу.
Коли воду було освячено, люди підходили до ополонки і набирали її у свій посуд. По всій Україні зберігається й нині звичай купатися у водоймах відразу по освяченні води. Вважається, що таке купання дає здоров'я хворим.
Свячена вода, за уявленнями християн, покликана очищувати людство від гріхів. Воду
святили не лише 19-го, а й 18-го січня. Освячена напередодні Водохреща вода
вважалася не менш цілющою, ніж свячена на саме свято. На Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набувала цілющих властивостей і зберігала їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. Її брали додому і берегли для надзвичайних випадків: кропили хвору худобу та птицю, вулики із бджолами, щоб запобігти бджолиним хворобам; пили при різноманітних недугах, а також від пристріту.
Залишається загадкою той факт, що водохрещенська вода не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду.
На Водохреще дівчата цілий день до вечора бігали до ополонки вмиватися свяченою водою, щоб стати вродливими. А якщо боялися морозу, то несли воду додому, наливали в миску, клали туди гроно калини, або свячені на Маковія квіти, або червоні коралі та
вмивалися, «щоб бути красними, як калина». Свячена вода вважається помічною,
цілющою, тому її протягом року зберігали біля образів. Нею вмивали немовлят, кропили молодих на весіллі й могили в день похорону. З нею був нерозривно пов'язаний увесь життєвий цикл людини.
На Водохреще писали хрестики на предметах домашнього побуту, кропили будівлі, людей і худобу. Перед обідом молилися і пили свячену воду по ковточку, примовляючи: «Аби всі ми здорові були».
Обідали скоромними стравами. Кожна господиня намагалася накрити стіл якнайкраще. Варили борщ або капусняк на свинячій груднині, робили голубці, вареники, печеню, смажену з цибулею печінку, подавали шинку, ковбасу, ковбик, кров'янку, хоча це був чи не найпишніший у році м'ясоїд, коли скасовувалися всі пости, їли також і багато риби, за що часом цей тиждень називали «рибним». Напередодні пекли свіжий хліб, калачі, пироги, книші, пампушки. Пили горілку чи настоянку, проте небагато. На закуску готували солодкий кисіль, а до нього всілякі коржики, вергуни, пряники, «горішки», пиріжки із солодкою начинкою.
Після обіду, який часто переходив у вечерю, хазяїн брав пирога (книша, паляницю) з хрестом із тіста (або надрізали у вигляді хреста) і йшов до хліва. Попереду бігли діти, питаючи:
- Хто йде? - Біг!
- Що несе?
- Пиріг!
Господар благословляв худобу, розламував хліб і частував усю живність. Діти також охоче з'їдали по шматочку. Цей ритуал мав сприяти здоров'ю худоби та птиці.
Після Водохреща розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту. Це був час веселощів і дозвілля. Молодь збиралась на вечорниці, сім'ї влаштовували складчини та ходили одне до одного в гості щоб наблизити весну.
Найміцнішими вважалися йорданські холоди. «Яскраві хрещенські морози, - казали з цього приводу, - городять білі ярки». Але невдовзі вони почнуть слабнути, бо - «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

 Народні прикмети погоди на Хрещення Господнє (Богоявлення, Водохреща):

На всі свята Водохрещ примічали погоду, щоб знати чого сподіватися від природи на майбутнє літо.

- На Водохрещі день ясний - хліба будуть чисті, а якщо похмурий - буде у хлібі повно «сажки».
- Якщо зоряна ніч - вродять горіхи і ягоди.
- Іде лапатий сніг - на врожай.
- Якщо пасмурно - хліба буде вдосталь.
- Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.
- Удень йде сніг - на врожай гречки: вранці - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - для пізньої.
- Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
- Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.