Будинок генерального судді В.Л.Кочубея, що розмістився в затишку "Кочубеївського" парку - не лише унікальний зразок мурованого зодчества XVII ст., з ним пов'язані сторінки історії діяльності Генерального суду Лівобережної України та долі людей. На превеликий жаль, документи батуринського суду тих далеких століть значною мірою втрачені, зокрема під час знищення Батурина в листопаді 1708р. За бажанням царя столицю перенесли до Глухова, та стихійна пожежа в місті 1748р. знищила важливі документи, а ті що збереглися - мало досліджені. Саме їх пошуки дали нам можливість ознайомитися ще з однією справою.
В роки гетьманування І.С. Мазепи (1687- 1708рр.) посаду генеральних суддів обіймали Сава Прокопович та Михайло Вуяхевич. Серед сфер діяльності Генерального суду був розгляд апеляцій на рішення судів нижчих інстанцій. Одну з таких справ переглядав генеральний суддя М.Вуяхевич в Батурині.
1689 року в Борзенській сотні стався злочин. Дружина Грицька Плющенка під час відсутності вдома чоловіка та будучи напідпитку застрелила хатню робітницю. Це була "заисте неслиханім забойстві" справа. Випадок дійсно був неординарним, свідків трагедії не було і сталося це випадково чи з умислом - довести було неможливо. Єдиним свідком залишився тільки Бог. Люди намагалися заспокоїти батьків убитої, адже нічим горю вже не зарадиш, і умовляли прийняти від кривдників матеріальне відшкодування, на що ті й згодилися. Дану справу розглядали борзенський сотник та війт. Винести вирок вони не можуть і передають справу в Батурин генеральному судді.
Генеральний суддя М. Вуяхевич розглядає цю справу і дає відповідь. По злочину, що стався, людина несе відповідальність - один рік і шість неділь відсидіти у в'язниці. А потім ще цілий рік у свята молитися в церкві, не дивлячись на те, що злочин міг бути вчинений навмисно чи випадково. Цим він пояснює міру покарання в даній справі та дає можливість, якщо сторони між собою вже залагодили справу прийняти потерпілій стороні матеріальну компенсацію. Але сплату Грициха Плющенкова повинна віддати при свідках : " за свій виступок или вину рівную з нагородою укривжоному нехай на суду от-
даєт".
Перечитуючи дану справу, якій минуло 320 років, ми можемо мати уявлення про судочинство Лівобережної України, та долі людей, які своїм життєвим шляхом переплелись з даною установою.
Джерело: Наталія Дробязко "Слово гетьманської столиці"
| 
