Имя этого человека вошло в исторические и научно-технические энциклопедии, в его честь назван кратер на Луне, а в родном городе благодарные потомки открыли музей и поставили ему бронзовый памятник. Речь идет об уроженце Коропа Николае Ивановиче Кибальчиче, гение террористической мысли и пионере ракетной техники.

Если ехать дорогой из Коропа к бывшему райцентру Понорницы, то, пересекши величавую Десну, попадаешь в небольшое село "Рыхли". Уже в конце XVI столетия в этой лесной пустыне стояла деревянная церковь, и именно близ нее появилась Чудотворная икона Святителя Николая, посланная Богом, чтобы укрепить веру народа, угнетенного католической Польшей, к которой отошел Черниговский уезд за Деулинским мирным договором (1618г.). В 1666 году черниговский полковник Василий Многогрешный, брат гетьмана Демьяна Многогрешного, основал здесь Пустынно-Рыхливский Николаевский монастырь.

Здесь находится единственный в Украине музей террориста. Ведь иначе сегодня и не назовешь человека, участвовавшего в покушении на российского царя Александра II. Впрочем, еще совсем недавно Кибальчича и его товарищей, участников боевой организации народовольцев, называли революционерами...
На северо-востоке Черниговской области расположился Коропский район. Из архивных исследований известно, что территория нынешнего Коропского района входила в состав Новгород-Сиверского, потом Черниговского княжества.

Отже, плінфа, залишки якої експонуються у Мізинському музеї, належала міській церкві. Радичевське місто було в окрузі церковним, торговельним, культурним і військовим центром.
Від храмів, що будувалися з каменю (Грузія, Крим), залишилися руїни, від наших (дерев`яних), звісно ж, нічого не залишилось. Тому уламки плінфи, виявлені нами при розкопках Музейної гори, звідки археологічний інвентар зносить вода з часів мисливців на мамонтів, наводять на думку, що тут у ХІІ-ХІІІ ст.

Нині Будище - центр сільської ради, до складу якої лише воно і входить, з населенням на 1.01.2009 року 274 особи (132 двори). Будище завжди було селом порівняно невеликим в Подесенні, яке тепер входить до Коропського району. Так, у 1860 році кількість прихожан Георгіївської церкви складала 875 осіб (для порівняння: Рождественської - 2 771 особу).
Але це село, розташоване на колись чималій річці Бистриці за 19 кілометрів від райцентру, є одним із найдавніших поселень на території нашого району.

Василь Єлисейович Куриленко - краєзнавець, археолог, популяризатор знань про минуле Подесення - грунтовно досліджує цілі пласти з життя людини у нашому краї, починаючи з часів мамонтів. Нині ми пропонуємо читачам "Коропщини" серію його публікацій, які стосуються зроблених ним відкриттів щодо культових споруд та культової обрядності у компактному регіоні правобережжя Десни, куди входять Мізин, Свердловка, Радичів.

Радянську владу у Краснопіллі встановили у січні 1918 року. Непростими для села були роки колективізації., Великої Вітчизняної війни, про що збереглися спогади його мешканців. Велика робота проводилася в Краснопіллі з ліквідації неписьменності дорослого населення. було відкрито чотири пункти з ліквідації неписьменності, де навчалося майже все село.
Під час колективізації немало заможних селян було розкуркулено. Бідніші у 1930-1931 роках об`єдналися у колгоспи, яким дали назви "Искра революции", "8 марта", "Червоне поле", "Червоний ранок".

Село з промовистою назвою Краснопілля розташоване за 15 кілометрів від райцентру Короп на маленькій річечці Стрижень, яка тече до Десни через село Вільне. Від Краснопілля до залізничної станції Алтинівка також 15 кілометрів. А з 1993 року, з відкриттям залізничної станції "Короп”, тут діє залізнична станція, через яку ходить потяг на Алтинівку та Конотоп. Нині Краснопілля — центр сільської ради, до території якої входить невеликий хутірець Червоний Ранок із населенням 8 осіб ( на 1.01. 2009) У самому ж Краснопіллі мешкає 502 людей.
Маліють наші села. Краснопілля не виняток, хоча, наприклад, сто років тому це був досить людний населений пункт, де проживало понад три тисячі мешканців.

Село недарма називається колискою людяності. У містах - наука, індустрія, а в селі - душа народу. Села, як і люди, мають свої біографії, а відтак - і дати свого народження. Але якщо про рік народження людини можна довідатися з її паспорта, то родини, тобто час заснування, більшостінаселених пунктів губляться на далеких дорогах історії. І найчастіше ми знаємо лише дату першої згадки про них.
До найдавніших сіл Сіверського краю належать Сохачі. Цього річ село відзначає своєрідний ювілей.

Час біжить швидко, швидко змінюються цілі епохи - навіть за життя одного покоління. Цінності перехідного періоду завжди сумнівні - тим і небезпечні, бо є загроза забути, а відтак і втратити все напрацьоване дідами-прадідами, а то й зовсім викреслити їх з пам`яті. А безбатченкам, як відомо, море по коліна…
Аби зберегти нашу минувшину, пам`ять про своїх попередників, про їхні моральні цінності, побут, спосіб життя - а в цілому ті корені, на яких тримається й росте дерево роду людського - ми й публікуємо матеріали про населені пункти Коропщини.

История Николаевского ярмарка в седую глубину веков уходит. В 1848 году в округе свирепствовала страшная болезнь чума. И когда люди были до крайности обессилены, когда ежедневно умирали десятки людей, одному из священников во сне пришел ангел и сказал, что должны они принести чудотворную икону Свято-Николаевского Рыхлиевского монастыря и с нею обойти околицы Коропа. И когда это было сделано 29 июля 1848 года, с того дня больше ни один человек не умер, а все кто были больны выздоровели.