Село з промовистою назвою Краснопілля розташоване за 15 кілометрів від райцентру Короп на маленькій річечці Стрижень, яка тече до Десни через село Вільне. Від Краснопілля до залізничної станції Алтинівка також 15 кілометрів. А з 1993 року, з відкриттям залізничної станції "Короп”, тут діє залізнична станція, через яку ходить потяг на Алтинівку та Конотоп. Нині Краснопілля — центр сільської ради, до території якої входить невеликий хутірець Червоний Ранок із населенням 8 осіб ( на 1.01. 2009) У самому ж Краснопіллі мешкає 502 людей.
Маліють наші села. Краснопілля не виняток, хоча, наприклад, сто років тому це був досить людний населений пункт, де проживало понад три тисячі мешканців.
Про заснування села Краснопілля
Дослідники відносять Краснопілля до давніх поселень — в історичних джерелах воно згадується першою половиною XVII століття. Місцеві краєзнавці записали від старожилів дві легенди, пов`язані із заснуванням села та походженням його назви.
Одну розповів Хресантій Косточка у 1957 році, тоді йому було 86 років. У його переказі вона звучить так: "Наше село Краснопілля було раніше розташоване не на цьому місці, де воно зараз. Тут були непрохідні болота і зарослі. Наше село знаходилося на тому місці, де зараз росте сосновий ліс, який називається Красним лісом (цей ліс розташований по дорозі Короп — Алтинівка) А по цей бік Алтинівки, від Краснопілля, проходив центральний шлях на Москву. Під час навали татар всі навколишні села були зруйновані, мирні жителі знищені. Не обминула зла доля і наше рідне село. Врятувалося тільки три чоловіки на прізвища Пузир, Книр, Біленко. Вони втекли в болота. Саме вони пізніше в цих місцях почали будувати свої житла. Весною, коли танув сніг, поле стало червоним від крові. Тому село назвали Краснопілля”
Схожа на цю оповідь і друга легенда: "Старе село Краснополе розташоване було на підвищенні, де росте зараз Краснопільський ліс. Називалося воно так тому, що в ньому жили вільні козаки, які носили кафтани з "красними” полами. Але під час навали шведів усе село було вирізане. Жителі, які врятувались, заховались від шведів у непрохідних хащах і болотах (на місці сучасного Краснопілля). А навесні, коли танув сніг, на тому місці, де стояло старе село, все стало червоним від крові. Назва села закріпилася, але трохи змінилась. Із Краснополе воно стало Краснопіллям.”
Дві легенди дуже подібні між собою. У них йдеться про те, що нинішнє село відродилося на новому місці після того, як його жителі були винищені ворогом. Назва села пояснюється великою кількістю крові на полі, де танув сніг.
В основі кожної легенди завжди лежать перекази людей, які передаються від покоління до покоління через віки. Але тут не можна не зауважити й того, що в часи, про які йдеться, слово "красний” мало значення "красивий”. Тим більше, що в Україні є немало населених пунктів зі схожою назвою, яку топонімія трактує як "красне (тобто красиве) поле”.У випадку з нашим Краснопіллям важко щось стверджувати, але обидва варіанти мають право на існування.
Краснопілля розташоване в долині. Тут і зараз є багато низин, боліт, озер і копанок. Низинне розміщення села відображається в багатьох його назвах, таких як: вулиця Лозівка, вулиця Зелена, Жидова долина, болото Коноплянка і інші. Збереглися численні перекази про утворення та походження назв вулиць, урочищ та боліт на території та поблизу Краснопілля. Так, вулиця Біленківська найдавніша в селі — на ній жили Біленки. Походження назви вулиці Книрівка, мабуть, така ж сама. Зрозуміла і назва вулиці Лозівка — люди заселили те місце, де росла велика густа лоза.
Назву хутора Сльози місцеві мешканці пояснюють таким чином: першим у цій місцевості побудувався Маркіян Книр. Коли він віз матеріал на побудову своєї хати, то в болоті потопилися коні, розламався віз, а хазяїн розплакався.
Цікаво виникла назва Жидова долина. Розповідають, що чоловік на ймення Калаша віз із міста жида. Дорогою розговорилися про скажених собак. Калаша сказав жиду, що його покусав собака. Попереду була велика долина, наповнена водою. А жид не хотів уставати, щоб легше було коням. Тоді посеред самої долини Калаша почав "гавкати”. Жид злякався і каже: "Чому ти сказився, як стало мокро? Чому не казився, як було сухо?” Та й скочив прямо у воду. З того часу цю долину називають Жидовою.
Урочище Левишине зветься так тому, що там колись жила багачка Левина. Волове — велике топке болото — назвали так, бо там одного разу потопилися воли. Зрозуміла і назва болота Коноплянка — тут замочували коноплі.
З давньої і недавньої історії
Та повернімося у XVII століття. У історика Олександра Лазаревського ("Описание старой Малороссии. Т. 2 Полк Нежинский”) знаходимо відомості про те, що Краснопілля з 1654 року перебувало у складі Рождественської сотні Ніжинського полку. Коли ця сотня увійшла до Коропської, разом з Рождественним і Карильським перейшло до неї і Краснопілля.
У присяжних книгах 1654 року зазначається, що вже тоді у Краснопіллі була церква Успіння Богородиці.
Відомим універсалом (1669 року) гетьман Лівобережної України Дем`ян Многогрішний надає ряд пільг мешканцям Коропа, і на "расходы мескіе” (на міські витрати) надає Коропу села Райгородок, Лукнів, Жернівка і Сохачі. І далі читаємо: "Тут же придаем села Рождественное, Карильско, Краснопулле, Билка... абы помощнымы были”. Тобто, мешканці Краснопілля сплачували податки на Коропську ратушу.
Пізніше, як зазначає історик І. Ситий ( працівник Чернігівського історичного музею ім. В. Тарновського), у Коропській сотні села Билка, Краснопілля, Рождественське належали Батуринському замку гетьмана Івана Мазепи ("Батурин доби Івана Мазепи”).
А з документа, який подає Сергій Павленко у книзі " Доба гетьмана Івана Мазепи в документах”, дізнаємося, що у 1708 році під час Північної війни, шведи рухались на Батурин через Краснопілля. Російський генерал Микола Інфлянт писав до одного з полковників: "Благородный господин брегадир и полковник. Сего ноября 7 дня писаніе от вашего благородия я получил, за что благодарен, а о себе возвествую, что я стою под местечком Воронежем, а кумандрованные мои в селе Клинках,.. вчерашнего дня получил я ведомость, что неприятель же под Чаплеевим поднялся и трагет свой правит на Батурин через Краснополе...”
У 1718 році Краснопілля разом з Коропом було "пожаловано” гетьману Скоропадському, у 1727 році відібране у його вдови і віддане гетьману Апостолу, після смерті якого було описане, а у 1738 році у складі "Мутинського замку” (окремої економічної одиниці) передано генералу Штофельну.
Про повинності мешканців Краснопілля на початку XVIII століття йдеться в опису Батуринської волості 1726 року: "С села Краснополья, до разоренія г. Батурина, на ратуш батуринскую забиралось: от рабочей лошади по 25 коп., до от пары волов по тому же на каждый год; да сверх того с одного села на каждый год по кабану или, вместо оного, по рублю деньгами давано, да к тому же всякую работу отбували. Во владеніи бывшего гетьмана Скоропадскаго з оного села збиралось: от рабочей лошади по 30 коп., да от пары волов по тому же; да с пашенных земель от сохи осипного хлеба: ржи по получетверику да овса по тому же в год... и ныне оный сбор с итого села с подданых г-жи гетьманшой Скоропадской збирается, также всякую работу во дворе ей работают.”
Олександр Лазаревський у своїй грунтовній праці подає кількість населення на 1736 рік і у 1782 році. По Краснопіллю це такі показники: 1) перша половина XVIII століття — козаків грунтових 35 дворів, бідних 61 двір і підсусідків 9 дворів; селян описаних грунтових 13 дворів, бідних 57 дворів і підсусідків 2 двори; 2) 1782 рік — козаків 100 дворів, 170 хат; селян генерала Штофельна 105 дворів, 150 хат.
Місцеві дослідники минувшини зібрали цікавий матеріал про багатіїв, які жили на Краснопільських землях. Піп Іван Хресантійович Барзаківський мав 300 десятин землі. Називають ім`я предводителя дворянства Соломки, князя Гагарина, до якого пристав у прийми Шостак. Пан Пакульський (якого краснопільці не знають, бо він жив у Петербурзі) свою землю продав з торгів німцю Нолькіну. Територія засолзаводу — його колишній маєток. Мав свій хутір пан Рокочий — агроном, "уездный начальник”. Він тісно спілкувався з простим народом. Його син Олександр дружив із сільськими дітьми. Мешкав тут також Кузьминський — начальник земства, сільський фельдшер Сергій Данилович Халецький служив у нього секретарем. Пан Брошенець (йому належав Борзенців хутір) був дуже шанованою в селі людиною. Жили в селі дворяни Маслов та Ловис. Ловис був прихильником революційно-демократичного руху. Мешкав до 1929 року у своїй садибі, де й помер.
У 1866 році в Краснопіллі налічувалось 555 дворів, 2562 жителі, працював винокурний завод. За переписом 1897 року показники були такими: 560 дворів, 3293 жителі. У 1875 році в Краснопіллі побудували муровану Успенську церкву.
У 1895 році в селі розпочалося будівництво земської школи. Зводилася вона на кошти краснопільського дворянина Маслова. Люди пам`ятають його погано, бо він майже не жив у селі. За задумом Маслова, це приміщення повинно було належати земській лікарні, але на прохання людей у ньому розташували школу. А оскільки Маслов не мав своїх дітей, то він всіляко допомагав коштами місцевій школі. Цим він залишив по собі добру пам`ять і заслужив вдячність односельців. Школа була побудована на території його маєтку. Під час революції 1917 року маєток та пам`ятник, встановлений по смерті Маслова його односельцями, були зруйновані.
За переказами краснопільчан, будувати школу зійшлася вся громада. Зводили приміщення вручну з допомогою коней. Навчання в школі розпочалося після Різдва у 1898 році. До 1904 року в селі діяла однорічна церковно-парафіяльна школа, а з 1904 року — земська трикласна школа. Як свідчать старожили, починаючи з 1910 року у ній навчалося близько ста учнів, в той час, як дітей шкільного віку в селі нараховувалося понад сімсот. Дітей навчали писати, читати, рахувати троє вчителів, а також батюшка навчав " Закону Божого”.
