Державна регуляторна політика у сфері сільського зеленого туризму
Діяльність у сфері туризму, в тому числі сільського або екологічного (зеленого), гіідлягає державній регуляторній політиці, що передбачає прийняття центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування численних нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання суб'єктами туристичної діяльності, зокрема, зареєстрованими як підприємці. Ліцензування Власники садиб, в тому числі у разі їх реєстрації як фізичних осіб-підприємців, не мають одержувати державні ліцензії, за винятком здійснення ними посередницької діяльності туристичних агентів (стаття 9 абзац 50) Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775 від 01.06.2000р.). Вартість ліцензії становить 320 гривень, але у випадку її застосування на території окремої адміністративно-територіальної одиниці. Від власників садиб, що надають послуги у сфері сільського зеленого туризму, не вимагається наявність ліцензії чи освіти за спеціальністю „готельне господарство". Сертифікація За Законом України «Про туризм» перелік туристичних послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації, визначає Кабінет Міністри* України. Станом на січень 2009 року сертифікація послуг з тимчасового проживання (розміщення) здійснюється в інтересах безпеки для життя і здоров'я туристів, захисту їх майна та охорони довкілля (пункт 8 Постанови КМУ „Про порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) № 297 від 15.03.2006р.). Правила сертифікації послуг з тимчасового проживання (розміщення) затверджено у редакції Наказу Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 207 від 03.09.2007 р. Цей наказ, попри численні та обгрунтовані критичні зауваження, не зазнав змін після оскарження в окружному адміністративному суді міста Києва у 2008 році відповідно до Кодексу адміністративного судочинства. Питання щодо обов'язкової сертифікації послуг власників садиб залишається нечітко врегульованим цими правилами. По-перше, до вичерпного переліку готелів або аналогічних їм об'єктів розміщення - кемпінгів, туристичних баз, будинків відпочинку, літніх таборів тощо - у пункті 4 Правил можна віднести хіба що „вмебльовані приміщення", а про селянську садибу взагалі не йдеться. Отже, належність садиб до готелів чи аналогічних об'єктів у Правилах не вказана. По-друге, і це головне, сертифікацію у сферах, урегульованих законодавством, регулює Закон України „Про підтвердження відповідності'' № 2406 від 17.05.2001 р., а також Декрет КМУ „Про сертифікацію і стандартизацію" № 46-93 від 10.05.1993р., дія яких стосується лише фізичних осіб-підприємців. Сертифікат відповідності послуг обов'язковим вимогам нормативних документів діє протягом строку до трьох років. Порядок такої сертифікації вказано у додатку. Встановлення категорії об'єктам послуг з розміщення (проживання) туристів - присвоєння певної кількості „зірок" тощо з видачею відповідного сертифікату - здійснюється лише на підставі заяви власника садиби (стаття 19 Закону України „Про туризм"). Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності відповідно до статті 15 закону України „Про туризм", встановлено Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 37 від 27.01.1999 р. Втім, ці правила однозначно застосовується лише до фізичних осіб-підприємців, і не поширюються на власників садиб, які не зареєстровані як підприємці. Суперечки стосовно сертифікації чи відмови у ній підлягають розгляду в місцевих адміністративних судах відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України. Нагляд і перевірки державних органів у сфері сільського зеленого туризму Відповідно до Постанови КМУ № 25 від 21.01.2009 р. „Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у туристичній сфері та визначається періодичність планових заходів державного нагляду (контролю)" фізичні особи-підприємці, які не здійснюють турагентської чи іншої посередницької діяльності щодо туристичних послуг, та особи, які провадять або забезпечують туристичну діяльність відповідно до Закону України „Про туризм", належать до категорії незначного ризику, планові перевірки яких можуть відбуватися не частіше ніж один раз на п'ять років. Це відповідає вимогам Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" № 877 від 05.04.2007 р., у статті 6 якого визначено і підстави для позапланових перевірок та інших контрольних заходів. Зокрема, підставами для здійснення позапланових заходів нагляду (контролю) є: 1) подання суб'єктом господарювання письмової заяви до органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; 2) виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов'язкової звітності; 3) перевірка виконання суб'єктом господарювання припнеш, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); 4) звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення; 5) неподання у встановлений термії* суб'єктом господарювання документів обов'язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів. Під час проведення позапланового заходу з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов'язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю). Проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом України.
