 Наприкінці ХІХ- на поч. ХХ століть Чернігів все ще залишався відносно невеликим провінційним губернським центром з населенням близько 30 тисяч осіб. Але, завдяки переважно одноповерховій садибній забудові, він займав значну територію і мав потребу в добре організованому міському транспорті, який складався виключно з візників.
Робота візників суворо регламентувалася. Всі вони поєднувались у одну централізовану організацію на чолі із старостою, посада якого була виборною. Обирали старосту на загальних зборах. Результат виборів затверджувався у міській управі. Староста отримував посадовий знак – спеціальну бляху, яка вказувала на поважну посаду її власника – його права та обов’язки. Зовнішній вигляд посадового знака визначався міською владою, але відповідав загально-державній традиції.
Як і переважна більшість посадових знаків Російської імперії, бляха старости чернігівських візників виготовлена з латуні і покрита позолотою. Вона має форму вигнутого у зовнішній бік та витягнутого по горизонталі овалу. Довжина знака 8,5 мм, висота – 6,7 мм. На лицевій його поверхні розміщений, вирізаний різцем напис "СТАРОСТА ИЗВОЩИКОВЪ Г. ЧЕРНИГОВЪ”, зворотні бік знака рівний. До одежі він кріпився за допомогою булавки.
Посадовий знак старости повинен був постійно носитися власником на службовому одязі, який за розпорядженням міської управи, складався для всіх візників з армяка темно-синього кольору та шапки. Після припинення повноважень, староста обов’язково повертав свій жетон до управи.
Володимир Руденок "Чернігів стародавній”
|
