 Немає, мабудь, такого чернігівця, якому назва мальовничого містечка ні про що не каже. Для «лінивих», тобто тих, хто не чув про Седнів, - це селище у 25 км від Чернігова чисельністю десь у тисячу мешканців.
У столиці про такі населені пункти кажуть: периферія. Дійсно він не зустріне вас яскравими вивісками кафе чи вогниками кав’ярень та мотелів. Але неодмінно здивує своєю дивовижною красою, напоїть особливим повітрям і збагатить приємними спогадами й цікавими враженнями.
Хай там як, а давваючи в тінистій альтанці Глібова, вдивляючись у далечінь з величезного пагорба, Глібов написав свою «Журбу». Огорнутий приємною тишею, маєток разом із садибою старовинного козацького роду Лизогубів, де нині ще діє школа, надихав немало видатних людей. У 1846-47 роках бував тут і Тарас Шевченко.
До кінця життя він з теплим почуттям вдячності згадував містечко над рікою Снов як місце, дороге його серцю. Про перебування Тараса Григоровича нагадує липа його імені, під якою він писав поему «Відьма», а також десятки малюнків седнівських краєвидів. А самому дереву, понівеченому свого часу вандалами, близько 600 років.
Храм-кінозірка та седнівські мумії
За спогадами друзів Шевченка, у квітні 1847 року він, зарядившись позитивними емоціями, від’їжджав до Києва у чудовому настрої. Перед тим місцевий віщун Гриць Золотюсінький відмовляв Тараса, повторюючи: «Загинеш, пропадаш!». Тарас лише усміхався… У Києві його чекали «мундири голубі» Миколи I з приказом на арешт.
До речі, про самого Гриця Мірошникова, прозваного місцевими Золотюсіньким, свідчать цікаві перекази, пам’ятний хрест та капличка на цвинтарі. Це була людина унікальна, хоч і дивакувата. Цілий рік ходив босоніж у драному халаті, своєї хати не мав та був байдужий до матеріальних благ. Насамперед, запам’ятався даром передбачати людські долі. Не помилився він і в часі свого відходу в інший світ.
Історія Седнева, що бере початок від князівських часів, містить чимало цікавих та славних сторінок. Тож коли одного прекрасного дня ви все ж приїдете в Седнів, обов’язково прогуляйтеся тінистим парком, котрий ще й досі зберігає залишки старовинних оборонний стін. І, як люблять казати гіди всіх часів і народів, зверніть увагу на архітектурні пам’ятки, яких у містечку вистачає. Це – Воскресенська церква – родова усипальниця Лизогубів, де свого часу було виявлено вісім мумій, Успенський храм, а також дерев'яна, збудована без жодного гвіздка, Георгіївська церква. Вона – кінозірка, адже тут проходили зйомки для чи не найпершого в СРСР містичного фільму «Вій» за однойменною повістю Гоголя. Не забудьте і про кам'яницю XVII ст. Саме з неї свого часу вели підземні ходи глибоко вниз, до річки з поетичною назвою Снов.
Відпочинок зі смаком
Седнів з його околицями – справжній рай не тільки для художників, а й для туристів. Ще у 90-ті живописці великими групами приїздили творити в Седнів й оселялись у будинку творчості художників. Втім, тут може зупинитися і пересічний турист, чи навіть сім'я.
І все ж одним із кращих місць, де тут можна відпочити, є ранчо «Кінний двір», котре відкрилось на околиці селища в районі «Пекури» рік тому. Господар – Віталій Зарецький – занятий мандрівник, і, як зазначає він сам, подорожуючи світом, у різних туристичних осередках натикався, здебільшого, на стандартний відпочинок, з таким же меню й номерами. Прагнення до автентичного, а отже, до справжнього продукту в сфері сільського зеленого туризму, спонукало до створення такої затишної садиби. Тут можна покататися на конях, відвідати музей старожитностей та поспати на затишному ліжку – «релаксодромі», зробленому з сіна. Незабаром з'являться козацькі забави та інші розваги. Особлива гордість садиби – автентичні страви, приготовлені в печі. У нижній частині садиби знаходиться загін і приміщення для десятка коней. Саме ці благородні тварини, а також особливе ставлення та любов господарів і пояснюють назву ранчо, котре, по суті, є раєм для тих, кому набридли галасливі мегаполіси, і просто людей, які прагнуть спокою та гармонії.
Інга Вітковська
|
