 Мені поталанило на українських хуторах, наприкінці сорокових років, зустріти «індусів». Так називали у нас тих людей, які не побажали вступити до колгоспу. Ці вельми стійкі люди, яких держава позбавила всього і прирекла на поступове вимирання, зберегли велич душі, величезні скарби давніх традицій та культури.
Годиться зазначити, що для українства не притаманна виняткова одноосібність. Його характеризують такі чесноти, як товариськість, побратимство, справжня колективна праця, яка сягає джерел далекої історичної сивизни: толока на будівництві хат, копання криниць, спільний обробіток землі. Так спільними зусиллями мешканцями села за декілька днів для молодят будували окрему хату на щастя і добробут. Складчина у грошах, використання спільної тяглової сили при оранці, посівах, заготівлі лісу, обладнанні гребель, мостів, млинів тощо, де вимагалась тяжка і значна за обсягом колективна праця.
Ще й зараз серед занедбаних колгоспних ланів на Чернігівщині та Київщині автор впізнавав багато острівців дібровок, груп окремих дерев: груш, калини, яблунь, бузку, експансивно обораних з усіх боків, з руїнами хат та повіток - далеких свідків хутірської України, яка була національним фермерством протягом багатьох століть, певно, ще з доби трипільської культури. І так до ноги була винищена запеклим більшовизмом у тридцяті роки. Джерело: Українські традиції
|
