 Історичний фестиваль, який щорічно проходив біля села Шестовиця Чернігівського району, повернувся. Щоправда, цього року у нього були інші організатори, інша назва й дещо відмінна тематика. На галявині поблизу Десни, де зазвичай відбувався Міжнародний фестиваль слов’яно-варязької культури та історичного фехтування «Коровель», проминулими вихідними пройшов Міжнародний фестиваль історичної реконструкції та фехтування «Сіверські вікінги».
Всі охочі подивитися на лицарські бої й поринути в атмосферу часів середньовіччя могли приїхати на захід за десять гривень спеціальними автобусами, які везли людей від зупинки, що поблизу «Макдональдса» в Чернігові, до Шестовиці. Туристів, котрі приїжджали на свято в реконструйованих костюмах, пропускали безкоштовно. Для інших ціна вхідного квитка становила п’ятдесят гривень. Для тих, хто залишався відпочивати на два дні, — вісімдесят. Та навіть попри те, що захід був не безкоштовним, людей тут зібралося чимало.
Куди ж подівся «Коровель»?
Програма фестивалю «Сіверські вікінги» була досить насиченою. Протягом двох днів біля Шестовиці відбувалися турніри в номінаціях «Щит-меч», «Меч-меч», «Маклер-меч», лучні турніри, масові бої, змагання з перетягування каната, кінне козацьке шоу від «Вікторівської стайні», історичні танці, рок-концерти, фаєр-шоу.
На запитання, чи відбудеться цьогоріч фестиваль «Коровель» і чому він поступово занепав, голова оргкомітету фестивалю історичної реконструкції та фехтування «Сіверські вікінги» Олег Купрієнко відповів, що він не компетентний у таких питаннях.
— За «Коровель» відповідати не можу. 2012 року він іще відбувся, а вже торік його не було. Я бував на тих фестивалях. Вони мені дуже подобалися. Подобалося, що люди пам’ятають нашу історію, відтворюють її, намагаються зацікавити нею інших. І коли я спитав, чому «Коровель» не відбувся торік, надійшла пропозиція зробити такий же фестиваль, але з іншою назвою. Так народився Міжнародний фестиваль історичної реконструкції та фехтування «Сіверські вікінги». Але він дещо відрізняється від «Коровелю». До проведення фестивалю ми залучили козаків, які відроджують українське бойове мистецтво, розширили спектр надання послуг для відпочиваючих, аби вони не сумували. Якщо комусь нецікаво довго спостерігати за лицарськими боями, той може покупатися, покататися на вельботі, поїздити верхи на конях, постріляти з лука, покидати ножі або навіть випити кави. Для найменших гостей фестивалю організовано дитячий майданчик. Для дітлахів проводяться майстер-класи від викладачів школи історичного танцю «Реверанс» та олишівських гончарів. Кожна дитина може зробити із глини горщечок і залишити його собі на згадку про фестиваль. Туристам, які схочуть заночувати тут, безкоштовно пропонуємо спальні мішки й намети. Ми планували зробити розважальний захід, на якому могла би відпочити вся родина. Що з того вийшло, судити не нам, а людям. Але судячи з того, що фестиваль зібрав багато туристів, усе це не даремно. Якщо фестиваль пройде успішно, проведемо його й наступного року, — говорить Олег Купрієнко.
У фестивалі «Сіверські вікінги» взяло участь близько тридцяти клубів історичної реконструкції та бойових мистецтв із різних регіонів України. Найбільше молоді приїхало з Чернігова, Києва, Харкова та Вінниччини. Було навіть по одному учаснику з Молдови й Білорусі. А от росіян у зв’язку з ситуацією на Сході України на фестиваль зумисне не запрошували. А тим, хто просився взяти участь, відмовили.
— Коли кілька років тому я вперше побачив хлопців в обладунках зі зброєю, здалося, що то все дитячі іграшки. Та коли поспостерігав, як під час бою лицарі б’ють один одного з усієї сили мечами, палашами та сокирами, зрозумів, що помилявся. Не кожному під силу протриматися на ногах в обладунках вагою тридцять кілограмів та ще й битися з суперником. Але це цікаве видовище. Воно загартовує волю молодиків, виховує у них почуття гордості за наших пращурів. Головна мета нашого фестивалю — патріотичне виховання молоді.
Фестиваль «Сіверські вікінги» проводиться за кошти спонсорів. На нього не витрачено жодної бюджетної копійки. Коли Олег Ляшко дізнався, що ми організовуємо такий захід, теж запропонував нам свою допомогу. Народний депутат виділив кошти на призовий фонд. Олег Валерійович попросив його не рекламувати, але якщо дадуть йому слово, не відмовиться. Та на відкриття він так і не приїхав, — розповів голова оргкомітету фестивалю.
Дзвін мечів і посвист стріл
Історичний середньовічний бій — порівняно молодий, але вже досить популярний вид спорту. І водночас — доволі дороге захоплення. Хороший костюм лицаря з обладунками коштує від десяти тисяч гривень. Гарне шкіряне взуття — близько тисячі. Якщо робити його самому, вийде дешевше, але не набагато. Та навіть попри це історичний середньовічний бій і клуби історичної реконструкції доволі популярні серед молоді.
Постійними учасниками різних фестивалів історичної реконструкції та фехтування є хлопці з Київської школи історичного та бойового фехтування «Айна Бера». Клуб існує більше п’ятнадцяти років. Він займається вивченням історичного середньовічного бою, історичного фехтування і практикою ведення бою на різних макетах зброї. Організовує турніри, фестивалі історичного та спортивного напрямів, проводить семінари і майстер-класи в різних навчальних закладах, школах рукопашного бою та клубах історичного фехтування і реконструкції. «Айна Бера» зібрала людей різного віку й різних професій — лікарів, логістів, програмістів, зв’язківців, банкірів, кухарів, токарів. Є тут і чимало студентів.
— Зацікавлених хлопців та дівчат у нас чимало, але надовго затримуються одиниці. Багато хто спочатку спалахує, але потім із певних причин іде. Не кожен може витримати цей ритм. Історичному середньовічному бою як молодому виду спорту в Україні важко розвиватися, бо держава не приділяє йому достатньо уваги. Та незважаючи на це існує чемпіонат України з історичного середньовічного бою. У нас уже є свої призери. Наші хлопці успішно виступають на чемпіонаті світу. Ми пропагуємо цей вид спорту в Україні, популяризуємо здоровий спосіб життя, — каже переможець групових боїв на чемпіонатах України та світу з історичного середньовічного бою Ілля Радіонов.
Гофмаршал турніру цьогорічного фестивалю Дмитро Вятоха розповів, що до лицарських боїв учасники ставляться досить серйозно. Хлопці займаються ними професійно. Для них це не просто захоплення.
— На фестивалі присутні представники збірної України, які їздили на чемпіонат світу з історичного середньовічного бою і вибороли там друге місце в номінації «Двадцять один на двадцять один». На жаль, на цьому фестивалі ми не змогли набрати потрібну кількість учасників для такого масового бою. Та сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо провести таку битву. Це — яскраве видовище. Натомість ми провели груповий бій «П’ять на п’ять», — говорить Дмитро Вятоха.
У масових боях правила дещо відмінні від боїв «Один на один». У них дозволяється завдавати удари руками, ногами, використовувати борцівські прийоми. Кількість ударів може бути необмеженою. Перемагає той, хто встоїть на ногах. Зазвичай команди розробляють тактику битви. Одні нападають, інші підстраховують. Часто лицарі наносять одне одному досить потужні удари, якими одразу звалюють противника з ніг. Ці бої наближені до середньовічних, але тут воюють незагостреною зброєю. Судді стежать, аби у бійців було якомога менше травм і в разі небезпеки зупиняють бій. Дівчата теж можуть брати участь у цих турнірах. І трапляється, вони виявляються кращими за хлопців. Іноді представниці чарівної статі виходять змагатися з юнаками. При цьому чудово розуміють, що жодних поблажок їм не буде.
І воювали, і ярмаркували
Який же фестиваль без ярмарку? Кожен хоче бодай щось залишити собі на згадку про відпочинок. Ремісники й торгівці крамом пропонували відпочивальникам прикраси, амулети, обереги, різноманітні аксесуари, вироби зі срібла, бронзи та шкіри, дитячі іграшки (дерев’яні мечі, щити, конструктори). Було що поїсти й попити.
А майстриня з Феодосії Марія Корнієнко продавала власноруч виготовлені шкіряні сумочки. Вироби зі шкіри та картини Марія робить уже протягом п’ятнадцяти років. Дівчина розповіла, що це далеко не перший історичний фестиваль, на якому вона побувала. Подібні заходи відбуваються по всій Україні й за кордоном.
— Мені подобається подорожувати Україною. Я була в Києві, Львові, Запоріжжі, Черкасах, Мукачеві, Хмельницькому, Херсоні, Сімферополі, Чернівцях. Тепер ось вирішила приїхати із самого півдня України на саму північ. Мрію об’їздити всі регіони нашої країни. Раніше я виїздила тільки на хендмейд-ярмарки, зараз їжджу на різні фестивалі. Так набагато цікавіше мандрувати. Подорожую за гроші від проданих виробів.
До цього фестивалю я пошила вручну вбрання середньовічної панянки й розшила його справжніми перлинами. Зробила кілька сумочок за ескізами тієї епохи. Викрійку сукні знайшла в Інтернеті. Трохи пофантазувала — і вийшло ось таке оригінальне плаття.
Тут дуже красиві краєвиди. Для мене ваша річка — справжня екзотика. Це ви живете поруч із Десною, звикли до її мальовничих берегів, а я не можу нею намилуватися. У Криму по-своєму гарно, але такої краси не побачиш. А після фестивалю я обов’язково поїду ознайомлюватися з Черніговом, — каже Марія Корнієнко.
— Не страшно було виїздити з Криму?
— Зовсім ні. Дівчатам неважко виїхати з півострова. На кордоні доводиться складно юнакам. Це ними цікавляться прикордонники. Коли навесні я їздила на Закарпаття, була жорсткіша перевірка. Тоді досить довго допитували одного молодого хлопця з мого вагона, а іншого висадили з потяга. Зараз уже не так жорстко. Крім того, у мене український паспорт. Я його не міняла на російський.
— Не хочете отримати російське громадянство?
— Ті, хто дуже хотів отримати російський паспорт, вистоював довжелезні черги ще в перші тижні після референдуму. Зараз ейфорія спала і люди вже не так активно роблять російські паспорти. А є ті, які й досі вірять, що невдовзі все минеться і Крим повернеться до складу України.
— А ви вірите в це?
— Коли Крим відійшов до Росії, я пережила найбільшу депресію у своєму житті. Це було для мене великим горем. Якось у Львові я розговорилася з українцем із Закарпаття. Я сказала йому: «Вони вкрали у мене мою країну». На що він відповів: «Це ненадовго». І я йому повірила…
Деякі учасники цьогорічного фестивалю зізналися, що для них непринципово, хто проводить подібні свята. Кажуть, головне — можливість зустрітися з колишніми друзями, знайти нових, відчути атмосферу епохи середньовіччя та пізнати щось нове про культуру і мистецтво бою наших пращурів. А дехто все ж таки чекає на відродження славнозвісного «Коровелю».
|
