Історія Чернігівщини переповнена фактами та подіями, які не вкладаються в звичне та логічне пояснення. Для професійних археологів, істориків та аматорів історичної науки наш край і досі є привабливою «terra incognita» - невідомою землею. Всесвітня слава і велич змінювалися занепадом і забуттям, а потім відродженням і новими злетами. Все по колу… Парадокси часу. Про місто, яке своєю величчю затьмарювало Київ та отримувало данину самого Константинополя, далеко не всі знають. Це – Любеч.
Дістатися у славне місто Любеч просто. З приміського автовокзалу о 6.20 відправляється комфортабельний автобус туристичного класу, і через пів години ви опинитеся на мініатюрній автостанції міста, колишнього міста. З 1964 року це – селище міського типу.
За автостанцією починаються центральні вулиці, так що заблудитися тут неможливо. Через два квартали – перший пам’ятник. На постаменті грізно застиг танк періоду Великої Вітчизняної Війни, який так і не встиг взяти у ній участь. Тому цю бойову машину вважають одним із перших післявоєнних танків.
Та не будемо занадто прискіпливими. Через кілька хвилин дорога виводить до Свято-Преображенської церкви (1811-1917). Ця церква досить незвична, як для культової споруди, архітектури. Можливо, це зумовлено тим, що вона була збудована, як родова усипальниця графів Милорадовичів. Церква охайна, діюча і виглядає привабливо. З ласки її настоятеля мені було дозволено сфотографувати ікону Любенької Божої Матері.
На високій кручі – великий хрест і старі могильні плити. На цьому місці колись стояла церква, набагато старіша за існуючу. Але час і люди її не помилували. Зовсім недалеко – музей. На жаль, він не працює, бо в стадії формування і, крім інформаційних щитів, тут дивитися нічого. Ще кілька хвилин руху. Незабаром вулиця веде вниз, і саме тут розташоване серце Любича – Замкова гора. Раніше на цьому місці, стояла княжа фортеця. Нині на її вершині пам’ятник слов'янським князям.
У 1097 році відбувся перший з’їзд князів, який на певний час поклав край міжусобицям. Ніхто достеменно не знає, коли виникло це древнє місто, та відомо, що Любеч був одним із найважливіших міст тієї доби. Уже в літопису 882 року Любеч згадується, як важливий економічний центр. Колись на цій горі стояв замок Любецьких князів. А Дніпро в ті часи плескався біля самого підніжжя замку. Тепер, щоб дістатися до річки, потрібно пройти немалу відстань. І це не тому, що Дніпро так обмілів, а через норовливий характер та непередбачувану зміну русла.
Як відомо, кордон між Україною та Білоруссю проходить по руслу Дніпра. Минулого року річка змінила його, «подарувавши» білорусам чималий шмат української землі із селом Кукари. Зі слів місцевих жителів, вони на власні очі бачили на «сопредельной стороне» катер з «бацьком» на борту. Лукашенко уважно вивчав ситуацію. В Україні були виділені кошти на укріплення берегової лінії від розмивання. Роботи тривають і досі.
Походження назви міста має багато версій. Одна з яких вказує на легендарне ім'я князя Люба та його боротьбу з верховним жрецем древнього слов'янського культу бога Рода-Святовита волхвом Трепотовичем. Існують і документальні підтвердження цього, знайдені в Чорній могилі у Чернігові. А в Любечі безсловесним свідком стоїть насипаний вручну курган заввишки понад 40 метрів.
Взагалі то, це містечко завжди мало окремий статус. Так, князь Олег, взявши місто, даниною його не обклав на відміну від впокорених радимичів та древлян. Навпаки, Любеч, разом із шістьма іншими літописними руськими містами, одержував данину з могутньої Візантійської імперії. Пам’ятаєте, хто прибив свій щит на ворота Царг раду? Звичайно ж Олег. До речі, у місцевому парку відпочинку є сучасний монумент на його честь. Слід пам’ятати, що і київський князь Володимир Святославович мав місцеве коріння. Сам Володимир Мономах володів кілька десятиліть Любечем, збудувавши неприступний замок. За його ініціативою відбувся перший княжий з’їзд, на якому була зроблена спроба відпрацювати систему наслідування престолу та покласти край кривавій міжусобній різанині. У пам'ять про ті події встановлено монумент на Княжій горі.
Під горою розмістилася слобідка. Здається, що час обминув її. Все такі ж дерев'яні хатинки, живність у дворі. Покручена, як гадюка, стежка веде ще до однієї святині. Невеличкий ставок, біля нього старий колодязь, а трохи вище, на пагорбі, проглядається вхід у печеру. Кажуть, що її в XI сторіччі викопав місцевий житель на ім'я Антипа. З часом він поселиться в одній із печер Київського пагорба і стане відомим під ім’ям Антонія Печерського. Антонієві печери у Чернігові – теж його робота.
На пагорбі біля стежки, що веде до печери, лежить величезний камінь. За переказами місцевих жителів, його привезли з дніпровських порогів. Покоїться він на могилі вірного мисливського пса графа Милорадовича. На цьому місці є навіть отвір для свічки.
Нещодавно у печері стався обвал, і вченим доведеться реконструювати її заново. Якраз над святим місцем раніше був маєток Мазепи. Трохи пізніше ним володіла сім'я Полуботків. Одна із старіших будівель цього архітектурного ансамблю – кам'яниця – збереглася і на сьогодні, нині тут ведуться реставраційні роботи. Але, як на мене, від реставрації ця споруда втратить автентичність і стане схожою на придорожнє кафе.
Краще за кам’яницю збереглася дальня печера Антонія, названа так за аналогією з київськими печерами. Вона і тепер є об’єктом поклоніння прихожан, які в християнські свята проводять хресну ходу в цю церкву. До речі, нещодавно чернігівське керівництво в особі голови обласної державної адміністрації Володимира Хоменка, урочисто провело церемонію вручення Любичу барельєфа Антонія Печерського. Було виголошено промови щодо перспективного розвитку міста, як унікального історично-туристичного об’єкту та створення і фінансування програми його розвитку. Барельєф було освячено настоятелем Преображенської церкви отцем Іоанном. Пам’ятну дошку із зображенням святого Антонія Печерського було передано музею, нині не працюючого, до кращіх часів. Впевнений, що вони настануть і славне місто Любеч знову буде на хвилі могутності, то слави і поваги, на яку він заслуговує.
