Собор Різдва Богородиці

Перше, що помічаєш, наближаючись до Козельця, це дзвіниця храму Різдва Богородиці. Одна з найвищих в Україні – заввишки 50 метрів. Як стверджують місцеві жителі, за ясної погоди з неї можна побачити і Чернігів, і Київ.
Велична споруда самого храму розташована у центрі міста. Ця дивовижна будівля, яка могла б прикрасити будь-яку з європейських столиць, була споруджена на кошти жінки, яка вирішила віддячити Богу, за те, що дав таку долю ї ї синам Олексію та Кирилу.
Прізвище цієї родини широко відоме – Розумовські. Після повернення з Петербурга Наталії Розумихи, де вона певний час була статс-дамою при дворі, до рідних Лемешів, вирішила вона звести в Козельці храм дивовижної архітектури. Побудовано його у стилі бароко петербурзької школи. Але у храмі, побудованому російським архітектором Квасовим, простежуються й українські деталі. Він дев’ятикамерний, в основі покладено рівногілковий грецький хрест. Міжгілкові приміщення мають однакову висоту зі стінами «хреста».
Це підсилює велич будівлі. Часто в літературі зустрічаються твердження, що проект храму виконав архітектор Григорович-Барський. Ймовірно, що пані Розумовська побажала, щоб були використані особливості, притаманні київським церквам Григоровича-Барського.
Храм діючий, службу тут правлять у суботу, неділю і у свята. Мені пощастило, що молодий священик Михайло, який, до речі, навчався в Санкт-Петербурзькій духовній семінарі ї, ознайомив мене з цією монументальною спорудою. Храм розділений на нижню та верхню частини. В нижній містяться рідкісні святині, серед яких Іверська ікона Божої Матері та ікона Адріана і Наталії з мощами. В одній із келій стоїть мурований саркофаг з мощами Наталії Розумихи. Цокольний поверх і призначався для родинної усипальні, але тут було поховано лише ї ї.
У верхній частині храму розміщено іконостас. Він настільки вражає, що слова тут зайві – це потрібно бачити. Існує версія, що не іконостас був виготовлений для церкви, а саме храм був збудований «під» іконостас. Вважалося, що він був зроблений у Санкт-Петербурзі, ймовірно за участі Растреллі. Є ґрунтовне припущення про його італійське походження, бо деякі з фігур «католицькі». Достеменно відомо, що над іконами працювали і місцеві майстри – Іван Чайковський, бригада на чолі зі Стеценком. Напевне, це диво творилося перманентно, поступово, різними майстрами. Під час Другої світової війни постраждала не лише споруда, а й іконостас, який реставрували тривалий час. А деякі ікони й нині зберігаються в Чернігівському національному історичному музеї. Козелецький собор Різдва Богородиці є останньою спорудою в історії українського бароко.
Біля храму встановлено пам’ятний монумент, який сповіщає про те, що на цьому місці відспівували тіло небіжчика – Т. Г. Шевченка, труну з яким везли із Санкт-Петербурга до місця поховання в Канів...

Полкова канцелярія

Споруда чимось схожа на чернігівський будинок полковника Лизогуба, але більша, будована в стилі класичного українського барокко і розташована недалеко від Собору Різдва Богородиці. Власне, їх і будували в один час за проектом тоді досить відомих та успішних архітекторів – Андрія Квасова та Івана Григоровича-Барського.
А замовником був київський полковник Юхим Дараган (з цим призвіщем ми ще зустрінемося), який хотів розмістити тут канцелярію Київського полку. Нині ця пам’ятка
має досить пристойний вигляд, а ось «аура» ї ї послужного списку справляє гнітюче враження... Такий собі форпост держави, як «апарату насилля». Після скасування полкового устрою тут розташувався Козелецький магістрат, потім Козелецьке повітове земство. В довоєнні роки – НКВД і в’язниця, за окупації – гестапо. Нині в реставрованому будинку розміщено дитячу бібліотеку.

Вознесенська церква

Височіть на центральній площі неподалік Собора Різдва Богородиці. У цьому храмі нині музей ткацтва. На час моїх відвідин він був зачинений, але підозрюю, що він взагалі не працює. Споруджено церкву в 1866–1874 рр. Цікаво, що при його зведенні переплелися кілька стилів – класичний та український. Церква має чотири бічні верхи, які схожі на оборонні вежі. Вікна першого ярусу видовжені, заокруглені згори, нагадують бійниці. Інтер’єрне рішення – просторове, але бічні бані всередині не розкриті. Іконостасу немає. Більшість кам’яних храмів того часу будували у псевдоросійському стилі, на що було спеціальне царське розпорядження. Вознесенську церкву зводили місцеві майстри, які використовували місцеві архітектурні мотиви. Це свідчить про унікальність Козелецької Вознесенської церкви.

Маєток Дараганів або Руїна

Майже всі пам’ятки старовини в Козельці так чи інакше пов’язані з прізвищем Розумовських. Не стала винятком і ця старожитність. Маєток Дараганів збудовано у другій половині ХVІІІ століття, недалеко від Козельця, в селі Покорщина. Належав він Варварі Розумовській, сестрі Олексія та Кирила Розумовських. Назву, звичайно, отримав за прізвищем чоловіка Варвари – козелецького полковника Юрія Дарагана. Нині це територія міста. Дістатися туди можна або місцевою маршруткою, або пішки. Якщо подорожуватимете пішки, зможете помилуватися новенькими табличками на парканах – «вул. сім’ї Розумовських». Деінде в іншій частині міста я такої розкоші не зустрічав.
На сайті «Чернігів стародавній» читаємо: «Головна будівля садиби – це невеличкий одноповерховий затишний будиночок, споруджений у другій половині ХVІІІ століття. Ліворуч від центрального входу зберігся прикрашений дивовижним різьбленням каретний дерев’яний сарай. Поряд з колишнім панським будинком стоїть двоповерхова кам’яниця – одна з небагатьох на Лівобережній Україні господарських споруд козацької старшини, що збереглася у первісному вигляді.
Маленька і міцна споруда із заґратованими віконцями, з кованими дверима та віконницями зовні дуже схожа і на невеличку скриню – старовинну родову скарбницю, яка приховує в собі героїчні сторінки багатовікової історії Козельця...»
Красиво написано. Але якщо ви захочете залишити приємні спогади про Козелець та його історичні пам’ятки, то краще не їхати до Покорщини. Видовище – не для туристів зі слабкими нервами. Адже, якщо в центрі міста церкви своєчасно ремонтує церковна громада, то що лишилося від садиби Дараганів і чим опікується держава, – жахіття, інше не назвеш. «Невеличкий одноповерховий затишний будиночок» вщент розбитий, обдертий, загажений. Тепер тут мешкають приблудні пси та місцеві випивохи. «Прикрашений дивовижним різьбленням каретний дерев’яний сарай» має жалюгідний, занедбаний вигляд і нинішню зиму, мабуть, не переживе – завалиться.
«Двоповерхова кам’яниця – одна з небагатьох на Лівобережній Україні господарських споруд козацької старшини, що збереглася у первісному вигляді» ще тримає оборону, але вже без вікон, брами, залізних ставень і «по вуха» у смітті... Як на мене, то ці об’єкти
українскої козацької старожитності реставрації, на жаль, вже не підлягають. Серед руїн стоїть дерев’яний хрест як символ віри у відродження, який встановили ще під час агітаційної предвиборної кампанії нинішнього Президента. Було багато помпезних промов та обіцянок про «збереження» та «відродження». Але, здається, що це, на жаль, могильний хрест для садиби Дараганів на Покорщині...