Історія качанівського едему - 24 Вересня 2010

Національний історико-культурний заповідник «Качанівка» створено в 1981 році на основі палацового ансамблю і парку дворянської садиби, яка була заснована в 1770-х роках і на сьогодні –єдина серед українських садиб, що збереглася в комплексі.

Качанівський ансамбль – один з найбільших, найяскравіших взірців садибної архітектури, суголосний найкращим традиціям світового палацово-паркового мистецтва.

Ця окраса України розташована на південному сході Чернігівщини в Ічнянському районі, на берегах чарівної річки Смош.

Садиба була заснована відомим російським полководцем, графом П.О. Рум’янцевим-Задунайським (1725-1796) як одна із резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Малоросії. Тоді ж, за проектом російського архітектора Карла Бланка, український зодчий Максим Мосцепанов вибудував розкішний палац у романтичному стилі і спланував регулярний парк при ньому.

Другий будівельний період садиба переживає у 1808-1824 роках за нових власників – українського поміщика Григорія Почеки (1765-1816) і його дружини Параски Андріївни (за першим шлюбом Тарновської). Розширюється територія садиби, палац перебудовується в стилі російського класицизму, зводяться нові будівлі різного призначення, закладається пейзажний парк.

Після вступу 1824 року у володіння Качанівкою поміщиків-меценатів Тарновських, починається найбільш цікавий період, що продовжувався більше 70-ти років і приніс славу цьому чарівному куточку малоросійського краю як своєрідному культурно-мистецькому осередку, який приваблював кращих представників творчої інтелігенції. Цьому сприяло архітектурно-художнє середовище, привітлива гостинність господарів і чарівна неповторність української природи, уособленої у величезному садибному парку площею понад 600 га.

В Качанівському альбомі для гостей залишили автографи М. Гоголь, П. Куліш, М. Костомаров, М. Максимович, Г.Барвінок, художники Л. Жемчужніков, О. Волосков, А. Горонович, В. Рєзанов, М. Врубель, М. Бодаревський, брати В. і К. Маковські, відомі історики Д. Яворницький, О. Лазаревський, М. Маркевич, Г. Житецький, багато інших славетних митців, вчених, громадських і культурних діячів. Всього ж в альбомі більше 600 автографів.

Качанівка відігравала виключну роль у творчості багатьох відомих митців того часу. Впродовж 1836-1838 років в садибі проводив літні вакації талановитий художник, учень Академії мистецтв Василь Штернберг, який тут написав кращі свої твори, за що був удостоєний високих академічних нагород.

Влітку 1838 року в Качанівці плідно працював над оперою «Руслан і Людмила» Михайло Глинка. Тут він писав пісні, романси, кантату на честь Г. Тарновського «Гімн господарю». Деякі твори вперше виконувались у супроводі місцевого кріпосного оркестру, яким диригував сам маестро. Після від'їзду Глинки в садибі назавжди утвердився культ композитора. І зараз на пагорбі, біля Майорського ставу, стоїть струнка, білокам'яна альтанка, названа його іменем, як символ російсько-українського культурного єднання.

Знаменно, що Тарас Шевченко у травні 1843 року, під час своєї першої подорожі по Вкраїні, їхав з Петербурга прямим призначенням у Качанівку, куди перед тим переслав свою кращу картину «Катерина». Останній візит Великого Кобзаря в Качанівку датовано 21 серпня 1859 року, коли він залишив в альбомі автографів запис: «І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла...».

У садибному парку збереглась галявина, де під віковим дубом поет спілкувався з місцевими селянами і кріпосними музикантами. Неподалік височіє могила-курган художника Григорія Честахівського, товариша і духівника Т. Шевченка, який передав у Качанівку особисті речі, рукописи, художні твори Кобзаря.

Свого розквіту Качанівка досягає в період господарювання Василя Тарновського молодшого (1837-1899). Відомий ліберально-громадський діяч, фанатичний колекціонер українських старожитностей, істинний меценат і патріот України Василь Васильович перетворив садибу у справжню архітектурно-художню перлину, яка і сьогодні вражає відвідувачів своєю величчю і чарівністю. Дві пристрасті жили в ньому — садибний пейзажний парк і колекціонування. Обидві справи він виконав у повній мірі, чим заслужив вдячність нащадків.

Качанівський парк, виплеканий трьома поколіннями Тарновських, є одним з найбільших пейзажних садів в Україні і Європі. Та не в розмірах його унікальність, а в тому, що він увібрав в себе все найкраще, чим багате світове паркове мистецтво і українська природа. В різномаїтті кольорів і пахощів, в кришталевій чистоті джерел, в дзеркальній гладі великих і малих ставків (площею 116 га) зачаровує парк своєю неповторною красою.

Тут збереглись паркові мости, овіяні легендами гірки Кохання і Вірності, «Романтичні» руїни на березі Великого ставу, які є унікальною пам'яткою садово-паркового мистецтва XVIII ст. В парковому масиві нараховується понад 50 порід дерев і 30 видів кущових.

У формуванні художнього образу парку особливу роль відіграють хвойні породи, акліматизовані в лістостепу - ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, модрина, ялиця сибірська, кипарисовик горіхоплідний. З порід екзотів привертають увагу бархат амурський, лох вузьколистий, птелея, катальпа.

Колекціонуванням В. В. Тарновський захопився ще в студентські роки. Основу його унікального зібрання складали козацькі реліквії і безцінна шевченкіана. Серед раритетів колекції були шабля Богдана Хмельницького, особисті речі Івана Мазепи, Семена Палія, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, козацькі клейноди, гетьманські універсали, портрети багатьох відомих діячів козацького руху.

Не менш цінним був і шевченківський розділ, який нараховував 758 одиниць. Це був справжній музей українознавства, заповіданий колекціонером-меценатом Чернігівському губернському земству для створення музейних експозицій. Качанівська колекція оцінювалась сучасниками в кілька сотень тисяч карбованців сріблом. Насправді ж, вона була й залишається, хоч і в розрізненому вигляді, безцінною.

Інтерес до колекції привів у Качанівку 1880 року Іллю Рєпіна для продовження роботи над знаменитою картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Протягом майже всього літа художник з натхненням замальовував козацькі реліквії, писав портрети господарів садиби, пейзажі, захоплено працював над картиною «Вечорниці».

Значні витрати на благодійництво й колекціонування, широкий спосіб життя, прийнятий в Качанівці, поставили Тарновського на межу розорення. 1897 року він змушений був продати викохану садибу мільйонеру-цукрозаводнику, теж відомому колекціонеру-меценату, Павлу Харитоненку (1852-1914).

Новий господар розгорнув у помісті великі будівельні роботи. Був капітально відремонтований і частково перебудований палац, який набув сучасного вигляду: з'являються нові садибні будівлі, більшість із яких збереглась до наших днів. За рахунок придбання сусідніх лісових ділянок розширився парк. Садиба була електрифікована і телефонізована.

Останніми господарями садиби протягом 1914-1918 років була старша донька «цукрового короля» Олена та її чоловік Михайло Олів. При них садиба, як і раніше, процвітала. Тут розміщалась картинна галерея, велика бібліотека, зберігались кращі традиції минулого, гостювали цікаві люди, зокрема художники М. Добужинський і Петров-Водкін. Але культурне життя Качанівки поступово завмирало.

1918 року садиба була націоналізована Радянською владою. З 1925 по 1933 року в Качанівці розміщувалась дитяча комуна ім. Воровського. Надалі садибний комплекс використовувався в оздоровчо-лікувальних цілях.

Час не пощадив цю славну в минулому перлину національної історії та культури. Протягом останніх десятиліть палацово-парковий ансамбль приходив в запустіння, руйнувався, втрачав свою колишню велич і красу.

І тільки після оголошення його заповідником слава Качанівки починає відроджуватись. Її високі естетичні якості гідно поціновані вітчизняними та іноземними спеціалістами. Садиба не втратила своєї чарівності. Як і раніше, вона приваблює, захоплює, іноді навіює смуток і завжди дарує щастя спілкування з прекрасним.

Палацово-парковий ансамбль Качанівки включено в Державний реєстр національного культурного надбання, до національної системи туристичного маршруту «Намисто Славутича». Екскурсійно-туристичне значення Качанівки підсилюють розташовані неподалік інші цікаві пам'ятки садибної культури XIX ст. — знаменитий дендропарк «Тростянець», палацово-паркові ансамблі в Сокиринцях і Дігтярях.

Враховуючи велике значення Качанівки у справі збереження особливо цінних об'єктів історії, культури, архітектури, що унікально поєднані з ландшафтом, Указом Президента України від 27 лютого 2001 року заповіднику надано статус Національного.

Зусиллями нащадків колишніх господарів садиби Тарновських, що проживають у Великобританії, Німеччині, Києві створено і активно діє Міжнародне товариство «Друзі Качанівки», яке ставить за мету залучення коштів та спонсорів до сприяння відродженню палацово-паркового ансамблю, і перетворення його на міжнародний культурний центр.

Запрошуємо всіх небайдужих до долі Качанівки і національної культурної спадщини до співпраці з Товариством та безпосередньо із заповідником.

1. Палац з флігелями. Кін. XVII - поч. XX ст.
2. Водонапірна вежа (при палаці). Др. пол. XIX ст.
3. Службові флігелі (на парадному дворі). Кін. XVIII - поч. XX ст.
4. Альтанка з гротом (альтанка М. Глинки). Кін. XVIII - поч. XX ст.
5. Будинок електростанції. Поч. XX ст.
6. Будинок електротехніка (біля електростанції). XIX - поч. XX ст.
7. Будинок для службовців (казарма). Поч. XX ст.
8. Телятник (колишній службовий будинок). Др. пол. XIX ст.
9. Свинарник (колишня стайня). Др. пол. XIX ст.
10. Стайня для робочих коней. Поч. XX ст.
11. Корівник. Поч. XX ст.
12. Льодовня. Поч. XX ст.
13. Каретня. Поч. XX ст.
14. Будинок-квартира завідувача двору. Поч. XX ст.
15. Георгіївська церква. 1816-1828 pp.