 Дерев'яна монументальна архітектура Чернігівщини – складова частина народної архітектури. Набула найбільшого мистецького розвитку в культових спорудах. Увібравши в себе прадавні традиції каркасного й зрубного будівництва, засвідчені археологічними дослідженнями, дерев'яна монументальна архітектура успадкувала давні народні уявлення про сакральність всього будівельного процесу. Виділення окремого типу культових будівель відбулось у слов'ян у дохристиянську добу, а традиції їх зведення відповідно до будівельних традицій кожного регіону, що були спільні для житла, господарських будівель, виробничих будівель, оборонного будівництва, пристосовувалися до потреб релігії, в тому числі християнської, до зведення каплиць, храмів, дзвіниць.Перші писемні відомості про дерев'яні каплиці – без вівтарні церкви на території України відносяться до 10 ст. Вони мало чим відрізнялися від однодільної зрубної хати з шатровим дахом на кроквах. Великого поширення на Чернігівщині, зокрема, набули зрубні церкви з шатровими зрубними верхами й дахами на кроквах. Основу храму становила баня – однозрубна вежа, що генетично походить від відомого давнього типу зрубного житла з рубленим шатровим верхом і світло-димовим отвором угорі. У храмах бані поєднувались у відповідності з народною традицією, пристосованою до культових канонів. Сакральну основу храму становить східна баня – вівтар, тоді як конструктивну, функціональну й композиційно-мистецьку – центральна баня, до якої прибудовано вівтар. Вона, власне, і є церквою. До неї у тридільних храмах з заходу приєднували баню бабинця, а в п’ятидільних - ще й бані з півдня і півночі. Бічні бані з’єднуються з центральною широкими арками-прорізами у спільних стінах. Розвиток традицій дерев'яної монументальної архітектури пов'язаний з розвитком структури бань. Улюбленим прийомом стало зведення на стінах восьмерикового під банника, критого шатром з ліхтарем. Дальший розвиток бані йшов у вертикальному напрямку, за рахунок утворення додаткових заломів.Одним з найважливіших проявів прадавнього світогляду було ставлення до внутрішнього простору, який, згідно з народними традиціями, мислився як сакральна копія світу, як свідчення фундаментальних уявлень народу про мистецьку єдність і зв'язок витворів людини і світу. Велика творча увага приділялася об'єднанню просторів окремих бань. Прорізи у стінах, що розділяють бані, виконувалися майже на всю висоту, або ж розділові стіни були зовсім відсутні. Пронизані потоками світла бані, спираючись на зовнішні стіни, невагомо підносилися над суцільним простором храму як апофеоз народної культури, її уявлень про світ, його єдність і велич. Подібно конструктивно-мистецького надбання не має світова архітектура.Як окремі будівлі при храмах зводилися дзвіниці. На Чернігівщині були поширені двох'ярусні дзвіниці із зрубленим першим поверхом-коморою і каркасним другим поверхом для дзвонів, куди вели внутрішні чи зовнішні сходи. Крилися шатровим каркасним верхом з центральним стовпом. Подібна конструкція і тепер поширена у традиційних господарських будівлях. Поруч з численними різновидами зазначеного типу існували і багатоярусні дзвіниці, верхи яких повторювали форму церковних бань. Зазнаючи впливів класицизму, дерев'яні дзвіниці будувалися до кінця 19 століття.Багатовіковий процес органічного розвитку народної дерев'яної монументальної архітектури в останнє десятиліття 18 століття зазнав посиленого тиску з боку духовної і цивільної влади на підставі невідповідності дерев'яного храму церковним канонам. На початку 19 століття будівництво традиційних дерев'яних церков було заборонено, але тривало до 40-х рр. 19 ст. У 2-й половині 19 ст. – на початку 20 ст. поширення набули дерев'яні церкви в так званому «єпархіальному стилі», які будувалися з використанням типових проектів.Зрештою, підсумовуючи вище наведений матеріал, можна зробити висновок, що народні майстри завжди наділяли свої витвори самобутніми, неповторними рисами. З великим мистецьким хистом і фантазією вони щораз, по-різному застосовували архітектурно-конструктивні деталі, міняли пропорції обсягів.
На фото Дмитрівська церква, Сосницький р-н, село Чорнотичі.
|
