Заснований як оборона фортеця, Батурин вперше згадується в 1625 році. Був своєрідною столицею запорізького козацтва, резиденцією. гетьманів Лівобережної України. Заволодів Батурином коронний канцлер Речі Посполитої Ю.Оссолинський, потім перейшов у володіння магнатів Любомирських. З 1654 року Батурин мав статус міста з магдебурзьким правом, магістратом. 1708 року був спалений, а у 1760 році Батурин подарували К. Розумовському. Збереглися руїни фортеці. Правнук Кирила Розумовського - російський поет Олексій Толстой, не забував своїх українські коренів, писав:
"Ты знаешь край, где все обильем дышит,
Где реки льются чище серебра,
Где ветерок степной ковыль колышет,
В вишневых рощах тонут хутора,
Среди садов деревья гнутся долу
И до земли висит их плод тяжелый?..
Ты знаешь край, где Сейм печально воды
Меж берегов осиротелых льет,
Над ним дворца разрушенные своды,
Густой травой давно заросший вход,
Над дверью щить с гетьманской булавою?
Туда, туда стремлюся я душою!"
Палац гетьмана Розумовського
 Побудований під керівництвом арх.Ч.Камерон 1799-1803 рр Знаходиться у жахливому стані. Напівруїна. Кажуть, що виділяли гроші на нього, але Батурин не отримав ні копійки на відновлення палацу, який був досить великим, мав два двоповерхових флігеля та на території розташований парк.
Палац побудований на замовлення графа К.Г. Розумовського за проектом Ч. Камерона, того самого, що збудував Камеронову галерею в Царському селі під Санкт-Петербургом. Палац був у стилі класицизму, триповерховий палац мав восьмиколонний портик грецького іонічного ордера заввишки у два поверхи. До ансамблю входили два двоповерхові флігелі. Усередині палац було оздоблено штучним мармуром, прикрашено грандіозними ліпленими карнизами з гідравлічного гіпсу, паркет. Коли Кирило Розумовський помер, будівництво палацу було припинено. Кілька разів у XIX-XX робилися спроби реставрації палацу, але... Потім палац було розорено, та ще настільки (люди крали вікна, двері, підлогу), що в 1955 р впала половина головної колонади. Зараз йде реставрація, відтворено палац та один з флігелів.
Зведена 1803р. як усипальниця Кирила Розумовського. По свідоцтвам, лікар, що робив розтин гетьмана був здивований великим розміром серця, тому і забальзамував його окремо.
У 1927 році склеп було розкрито на замову активіста рад. влади. Він же і пограбував нагороди, коштовності, все цінне що було у склепі. Пізніше ці речі "спливли" водному з московських музеїв. Місцева влада зачинила склеп. В якому стані тіло, яке було дуже добре збережено на 1927 рік, невідомо - нащадки Розумовського заборонили відчиняти усипальницю і проводити будь-які наукові досліди. Зараз храм діє. Можна навіть увійти піл склепіння. Частина склепіння - верхня - урна і барельєф - знаходиться у фондах Чернігівського музею, а плита - у Батуринському музеї.
Будинок Кочубея
 Зведений у кінці XVII на поч. XVIII століття. Саме сюди прийшов Іван Мазепа до генерального судді Кочубея просити руки його дочки, своєї коханої Мотрононьки. І отримав категоричну відмову. В будівлі розташовано краєзнавчий музей.
Свято-Миколаївський Крупицький монастир
Монастир жіночий. Досить незвична назва монастиря пояснюється легендою." Коли Орда, не змігши подолати мури обителі приступом, облягла її й прирекла всіх, хто там був, на голодну смерть. Але Господь зглянувся на моління православних, і з хмари над монастирем посипалися манні крупи. Срібний ковчег із жменькою цих круп стояв на престолі аж до зруйнування Батурина Меншиковим. Орда не подолала, зате свої єдиновірці знищили. "
Крупицький монастир був добре укріпленою фортецею. Його оточували високі вали з дерев'яними стінами, посиленими на рогах оборонними баштами. Головний в'їзд зі святими воротами розміщувався з боку річки, через котру був міст. По весняну повень і луки і міст заливався водою так, що до монастиря можна було добратися тільки човном.
Під час захоплення російським військом Батурину в 1708р. було зруйновано монастирську дзвіницю, келії братії ті ігуменів (якого було заслано в Соловецький монастир за прихильність Мазепі), та монастирський готель. Хоча в 1803 р монастир було відновлено, в 1846 р. відбулася пожежа. А під час світової війни було дуже пошкоджено, на початку 60-их минулого століття на цеглу було розібрано собор!
Монастир, на який щедро жертвували Мазепа та Самойлович, на сьогодні перетворився у руїни. На місці монастирського некрополя до недавнього часу був скотомогильник, в трапезної - розташувалася школа. Відроджувати монастир приїхали дві монахині м. Дорофея та Афанасія. За словами самої ігумені Дорофеї, коли вони приїхали в жовтні 1999р не було нічого ні їжі, ні вугілл. На сьогодні виділені кошти на відновлення монастиря. Більш менш відновлено домову церков, трапезну та келії. Монастир приймає паломників.
|
